CTATTI

В сьогоднішній День туризму, згадалася мені історія про те як ми подорожували Чорногорією. Це, можна так сказати, була перша масштабна туристична поїздка в Європу, не рахуючи сходження на Монблан. Ідея з вибором країни тоді була проста: наявність на її території гір та моря, безвізовий режим. Візу все ж таки ми відкривали, але для проїзду по території Румунії. Отож, проїхавши Румунію та Сербію, ми заїхали в маленьку затишну Чорногорію. Першою цікавою локацією був міст Джурджевіча через найглибший каньйон в Європі – каньйон річки Тара. Колись цей міст також був найбільшим автомобільним мостом арочного типу в Європі. Та для нас найцікавішим тут було пролетіти на зіплайні над каньйоном, на висоті близько 170 метрів. Наша подорож була поділена на три частини: Дурмітор (гори) – Язз (мор

Минулий навчальний рік вихованці гуртка «Спортивний туризм» Глибоцького центру туризму та краєзнавства закінчили «на мажорній ноті», пройшовши заліковий спортивний пішохідний похід ІІ категорії складності. А це – ще одна сходинка до зростання спортивної майстерності – середній рівень туристської підготовки. Влітку у рамках районного туристсько-виховного оздоровчого наметового табору «Райдуга» 11 учнівських груп здійснили спортивні походи різних видів туризму та різної складності. Серед них – і наша група, до складу якої увійшли юні туристи з Глибоцького ліцею Кушнір Олександр, Німачук Назар, Ткач Дмитро, Дудка Павло, Гаврилюк Богдан і Гаврилюк Христина та Старововчинецького ліцею Качуляк Олександра, Воробець Сергій і Передерко Дмитро, а також учень Карапчівського ліцею Скутарь Микола. К

В кожного з нас є заповітна мрія, яку ми зберігаємо в потаємному куточку серця. І все сподіваємося, що одного дня вона здійсниться. Для більшості людей мрії так і залишаються мріями. Але є серед нас і ті, хто все ж таки віддається поклику серця і вирушає назустріч своїй. Мрією Йоганнеса Ляйтнера, жителя австрійського міста Грац, було знайти хоча б якийсь слід свого діда, дізнатися про минуле своєї родини, а можливо, навіть відшукати могили його предків. І ось так, девять років назад, Йоганнес та троє його друзів вирушили в Україну. Все, що в них було, це свідоцтво про народження діда, Вільгельма Хартмана, видане в місті Глибока 15 липня 1900 року. Сподіваючись знайти відповіді на свої запитання, Йоганнес прибув в Чернівці, столицю Буковинського краю. Чернівці вразило австрійців своєю

23 серпня, в День Державного Прапора та напередодні Дня Незалежності України, в читальному залі Глибоцької центральної районної бібліотеки відбулось засідання літературної студії «Витоки» за темою: «Патріотичні вірші про Україну»  та презентація творчості Юлії Іванчикової. Учасники засідання ніби наскрізною патріотичною ниткою по канві вишивали спогади про Україну – від давнини, аж до сьогоднішніх часів. Адже ця зустріч об’єднала два покоління, як старших, більш досвідченіших, так і  ще зовсім юних. Вперше  на засіданні літературної студії «Витоки» презентувала свої вірші Юлія Іванчикова («Іконостас», «Рідна моя Марія»,«Вітер зі Сходу» та ін.), про яку можна сміливо сказати – патріот своєї України. Адже, пише вона про це, як справжній поет: її громадянські почуття відтворюються через о

Коли зустрічаються члени родини, які роздлені великою відстанню, завжди присутні і радість, і хвилювання , і трішки смуток. Саме такі відчуття панували у родинах Дудки і Радкевичів, глибоччан, які чекали гостей з далекої Аргентини. Роман Назарик, батько якого виїхав до цієї країни після Другої Світової війни, разом зі своєю родиною завітав до своїх двоюрідних братів Петра і Дмитра Радкевичів та сестри Оксани Дудки. Родини Радкевичів та Назариків завжди були громадянсько активними. Так пан Роман є секретарем Українського Культурного товариства «Просвіта» в Аргентинській Республіці, яке було створено у 1924 році. А перша українська читальня була заснована у 1910 році у Буенос-Айресі українцями-емігрантами, які принесли із собою до далекої Аргентини ідеали «Просвіти», яка була створена у Ль

Вже стало традицією кожного літа разом зі своїми друзями мандрувати Європою, відкриваючи для себе нові країни, нові гори та різні цікаві локації. Цей рік не став виключенням. Мандруючи просторами Інтернету, я наткнувся на розповіді про Доломітові Альпи. Про цей регіон Альп я давно знав і чув, що це одні з найкрасивіших гір світу. Отож, перечитавши цілу гору матеріалів, було вирішено, що цей рік ми їдемо туди. Якщо з гірською частиною нашої мандрівки все було вирішено, то про морську треба було ще подумати. Варіантів було декілька, проте ми знов обрали Хорватію з її надзвичайно чистим Адріатичним море. Минулого року ми відпочивали там на острові Крк, тому цього року вирішили освоїти материкову її частину. І ще одна надзвичайно красива локація, яку ми зобов’язані були відвідати, будучи в Х

Вони скажуть вам, що всі у цьому світі залежні. І їхня залежність така ж, як і ваша від хліба, води, повітря, сну. Запевнятимуть, що суспільство відстало, адже давно відомі ліки від усього, тільки нам про це не кажуть. А вони знають, що до прикладу, марихуана — еліксир. Вони крастимуть у батьків гроші або коштовності, щоб отримати чергову дозу, і їм аж ніяк не дорікатиме сумління. А в результаті це покоління не стане опорою своїм батькам на старість. Дай Боже, щоб не обузою! Мені б хотілось цим матеріалом „дійти” до свідомості наркозалежної людини, щоб вона змогла прожити вільне і красиве життя. Але я буду рада, якщо хоча б хтось вчасно задумається і не зробить хибних вчинків. І якщо батьки зайвий раз проконтролюють свою дитину. „Цікаво” проводити вільний час починають у шкільні роки.

У  п’ять років Віоріка з Приворок залишившись круглою сиротою. Дитиною змушена була наймитувати в одній із заможних єврейських сімей у Чернівцях. - Що могла вдіяти? - розповідає Віоріка Степанівна, - та, знаєте, вижила, не опустила руки згодом, коли мала 46 років і помер чоловік. Ото б, власне, хто захотів мене знову взяти з шістьма дітьми за дружину. Втім, і сама не дозволила, аби хтось з чужих чоловіків підняв руку на моїх синів чи дочок. Не допустила б цього у жодному разі: як могла годувала, одягала, у школу найменших зранку відпроваджувала. Наше спілкування із цією не за роками жвавою, оптимістично налаштованою жінкою, проходила за присутності доброзичливої активістки Стефанії Іванівни Никуляк. А та звертала увагу, що Віоріка Степанівна свого часу була однією з кращих доярок не ли

Тотальна «прихватизація» того, що ще не приватизоване, в тому числі «Укрзалізниця», серйозно (далі…)