Не та посада, що «цукром посипана»…
Наче вчора те було, а глядиш - уже й дев’ять класів школи позаду, а відтак і три роки навчання у Хотинському сільськогосподарському технікумі, де отримала диплом з відзнакою та фах бухгалтера. А ще повернення у рідні Тарашани, та початок роботи у колективному господарстві. І тут сім літ, мов листочки з календаря, раз за разом злетіли.
-Словом, - розповідає далі Олена Андронік, - якогось дня взяла мене за руку Стефанія Іванівна Никуляк – тодішній секретар сільської ради і серйозно так каже: «Готуйся, дорогенька, передам тобі свої повноваження, бо невдовзі час мені вже й на пенсію йти».
Я на те тільки посміхнулася, бо й гадки не мала, що в житті все повернеться саме за її побажанням. Однак, як бачите, я тепер ось уже п’ятнадцять років і справді секретарюю в сільраді