…Не вирвати, не стерти із пам’яті До цієї теми все важче повертатись, бо вона й досі ятрить, як не загоєна рана
Але ті події їх учасники теж ніяк не можуть забути, викреслити із свого життя жахіття афганської війни. Серед цих людей і брати Семенюки: старший Олександр та молодший Володимир – мешканці Грушівки. Майже одразу після вторгнення військ тодішнього СРСР в Афганістан був разом з однополчанами перекинутий сюди із НДР водій «Уралу» Олександр Семенюк. Цілих сімнадцять місяців під обстрілами та вибухами доправляв до своїх озброєння та харчі. Смерть, як то кажуть, чатувала на кожному відрізку дороги. На щастя, лише одного разу зазнав поранення від осколків міни, що вибухнула неподалік. Коротке лікування у медсанбаті і знову вперед – на фронтові дороги… Додому Олександр повернувся у 1981 році. На буковинських асфальтівках продовжував працювати водієм. Життя ввійшло у мирне русло, разом із дружи