ПАМ’ЯТЬ ПРО ГЕРОЯ НЕТЛІННА
На життєвих перехрестях
Не висока на зріст, тендітна вона скромно присіла на стілець кабінету і притишеним голосом почала розповідати про свого тата. Відчувалось, що дівчина хвилювалась, уважно підбирала кожне слово…
Лідія Арманаш – глибочанка, медсестра за фахом, повела мову про свого батька – Олександра Володимировича, наче гортаючи сторінки щоденника. Зокрема, пригадала, що він не переховувався, не уникав того моменту, коли, його, колишнього солдата строкової служби, буде призвано на фронт у війні з російськими окупантами. Готував себе морально, бо знав, що його місце також серед українських патріотів, котрі з початком війни виборювали свободу і територіальну цілісність нашої держави. І цей момент настав одного дня. Потрапив Олександр Володимирович у найбільш гарячу точку поблизу









