В ці серпневі дні в Україні вшановують пам’ять загиблих українських військових в Іловайську та Дебальцеве.
Саме на ці серпневі дні 2014 року припав пік Іловайської трагедії, коли в результаті протистояння російським військам, українські збройні підрозділи потрапили у вороже оточення.
Як відомо, бої за важливий стратегічний об’єкт Донбасу – місто Іловайськ, тривали з середини серпня. Українським військовим майже вдалося оволодіти містом, але тут втрутилася російська армія. В плани Москви не входило здавати важливий стратегічний пункт, тому вона кинула проти українців свої регулярні війська. В результаті вторгнення регулярних підрозділів Збройних Сил РФ і їх маршу в напрямку міста Іловайськ батальйони МВС України «Дніпро-1», «Миротворець», «Світязь», «Херсон», «Івано-Франківськ», Нацгвардії «Донбас» і сил сектора «Б» потрапили в оточення. 28 серпня положення наших військових стало критичним. В цей же день Президент Петро Порошенко звинуватив Росію у відкритому збройному вторгненні на Донбас і скасував з цієї причини свій візит до Туреччини.
Згідно зі звітом Міністерства оборони України, вторгнення російських військ на територію України відбувалося протягом 24-29 серпня 2014 року, а загальна кількість контингенту становила 3,5 тис. чоловік особового складу, 60 танків, 320 БМД (БМП), 60 гармат, 45 мінометів, 5 ПТРК.
Між тим, президент Росії Володимир Путін, граючи роль миротворця, 29 серпня запропонував проросійських бойовиків відкрити для українських військових гуманітарний коридор, по якому вони б могли вийти з оточення. Насправді путінський «зелений коридор» став для наших військових справжньою дорогою смерті, адже тоді загинуло чимало українських військових. Протягом трьох років тривають дискусії, і ведеться слідство щодо цієї трагедії. Дані про втрати розрізняються і по сей день. 14 серпня цього року свої висновки оприлюднила Генпрокуратура: 366 українських вояків загинуло, 429 – отримали поранення різного ступеня тяжкості, 300 – потрапили в полон. Уцілілі учасники тих серпневих подій називають ще більша кількість загиблих. Але, як пише в своїй книзі «Блокпост» поет і воїн Борис Гуменюк, «Хто плаче за цифрами?…»