Коротенька розмова із солдатом Збройних Сил України, переселенцем, який наразі проживає у нашому селищі Глибока – Денисом.
– Денис, скажіть будь ласка, звідки ви до нас переїхали?
-«З міста Харкова, коли почалося повномасштабне вторгнення рф на Україну, стало страшно за дітей, і ми з сім’єю вирішили переїхати на більш безпечну територію України, щоби зберегти всім життя».
– Розкажіть трохи про свою історію переселення?
-«Так склалося, що ми з сім’єю приїхали до вас, у селище Глибока. Моя дружина і двоє дітей трохи згодом поїхали за кордон, а дружини мати і бабуся залишилися проживати у Глибоці, я влаштувався на роботу у місцеве підприємство «Благоустрій», керівник якого Микола Богдан, схвально про Дениса відгукують колеги по роботі, Ілля Косован каже: «працелюбний, товариський чоловік, легко влився в наш колектив, взагалі безвідмовна людина».
– Коли ви вирішили для себе, що підете до війська?
-« Я розумів, що хтось повинен захищати наші землі, наших рідних і близьких, бо інакше рфівці прийдуть і сюди, то коли мені прийшла повістка з Глибоцького ТЦК, то я ні секунди не вагався, щоби йти і відстоювати кордони нашої Держави».
– Чи допомагає вам наше місцеве керівництво і яким чином?
-«Так, я вдячний глибочанам за підтримку і розуміння, працівники селищної ради для нас придбали ряд вкрай необхідних медикаментів, особливо вдячний Григорію Ванзуряку за надане військове обладнання, яке дуже допомагає під час ведення боїв».
– Можете розповісти ваш шлях на службі?
-«Спочатку були навчання у селі Просіка, потім у Рівному, де я й опанував всі серйозні навички служби, ну а потім Бахмутський напрямок. Там отримав поранення у передпліччя, наразі, на деякий час, перебуваю на реабілітації. А потім, як тільки здоров’я покращиться назад до своїх побратимів на бойові позиції».
– А що мотивує вас у важкі хвилини?
-«Ми там воюємо, щоб люди тут нормально жили, у нас у всіх там одне спрямування, хочемо прогнати ворога, хочемо мати свою країну, успішну Державу, жити тут і бути щасливими, але для цього не чекати, коли це станеться, а робити щось самому».
Щиро дякую, Вам за розмову.