Щоранку, прокинувшись, він нашвидкоруч готує собі сніданок, а опісля вирушає пішки ( 2,5 км.) до сільської бібліотеки. Цей заклад культури ось уже шість років вважається місцем його постійної роботи…
Народившись у бідній селянській сім’ї у Станівцях важкого 1944 року Микола Постіука мріяв ще у школі про те, аби по її закінченні обов’язково вступити до Чернівецького університету. Кмітливий, жадібний до знань хлопець таки досяг свого.
-Однак,- розповідає Микола Адамович,- провчившись на філологічному факультеті до третього курсу, зробив вимушену перерву. Зі студентської лави мене забрали на службу до совєтскої армії. До університету я повернувся аж за три роки, причому знову на третій курс. Словом, моє навчання у виші затягнулося на вісім років. І тільки після цього я поїхав вчителювати в Одеську область Ізмаїльський район. Там в одній із шкіл і викладав тоді молдавську мову.
Звісно не полишав надію повернутись у рідне село. Тож, відпрацювавши відведений час на Одещині Микола Постіука згодом тридцять шість літ навчав у Станівцях юних односельців, прищеплював любов до рідної мови.
Цікава деталь- усі три брати Постіуки були філологами. Середній Іван написав десять книг з історії села, його відомих людей. Чимало років Іван Постіука ( світла йому пам’ять) вельми активно співпрацював з глибоцькою районною газетою. І читачі старшого покоління добре пам’ятають його неординарні публікації.
Наша розмова з Миколою Адамовичем тривала недовго, бо він знову поспішав до книгозбірні у Станівцях, де на нього чекали юні читачі.
Додамо, що Микола Постіука має великий авторитет і повагу серед вірян місцевої церкви, де йому довірили касову справу.
P.S. Сьогодні Миколі Адамовичу (він же і голова сільського осередку ветеранів) виповнюється вісімдесят років. Тож, прийміть, шановний ювіляр, найщиріші вітання і побажання з нагоди цієї поважної дати.
Василь Гейніш