1-ше листопада – День працівників соціальної сфери

До своїх підопічних, а це 15 самотніх людей, переважно похилого віку, скажімо, найстарші з них вже виповнилося 84 роки, брат і сестра Крижаки, мали б відвідувати двічі на тиждень. Це, якщо керуватись лише згідно із обов’язками соціальних працівників Глибоцького тер центру. Але Дора Йосипівна та Матвій Йосипович аж ніяк не обмежуються визначними днями, як і переліком виконання робіт.

-Хіба можна не прийти до них, – в один голос кажуть обидвоє, – коли знаєш, що жінка, яка майже повністю втратила зір, а інша – інвалід не в змозі самі дати собі раду у хаті. От і поспішаємо, аби принести їм свіжої води, сходити до крамниці, а відтак щось приготувати поїсти на кухні. Звісно, не дивишся на те, що в тебе вихідний або святкові дні.

Треба додати, що проживають підопічні брата й сестри у Горбівцях та Тереблече в різних куточках сіл і доволі не близько до їх власних осель. Тож, відмірюють своїми ногами не один десяток кілометрів продовж тижня, аби старенькі і самотні не залишались без догляду, турботи та уваги.

Чесно кажучи, мимоволі подумалось після зустрічі з Дорою Йосипівною та її братом, що справді потрібно мати чуйну душу і вельми добре серце, щоб не за інструкцією, до того ж за мінімальну зарплату, працювати на такій роботі з людьми, позбавлених долею багато чого у цьому складному житті. І, не дай Боже, при нинішній владі дії деяких «великих реформаторів» призвели до розвалу центрів, де ще маємо працівників, на кшталт Дори Йосипівни та Матвія Йосиповича, яким найдорожче понад усе щира вдячність і низький уклін їх підопічних.

Василь Гейніш