18 лютого 1945 року в Глибоцькому районі на межі сіл Купка та Корчівці відбувся бій між боївкою Організації Українських Націоналістів та загоном НКДБ. Під ранок, ще за темноти, спецзагін із 12 червонопогонників оточив будинок Рипчука Івана на околиці села, в якому була облаштована криївка.
На запитання, чи є в хаті хтось крім неї, Ревека Рипчук відповіла, що немає нікого, а вона вагітна і чекає чоловіка. На вимогу засвітити світло в хаті зіслалась на відсутність сірників і свічки. Тоді при світлі власних ліхтариків енкаведисти розпочали обшук у хаті. Коли на горищі один із них відчинив потайні двері, які вели до криївки, пролунала автоматна черга. Повстанці зайняли кругову оборону в хаті й успішно відстрілювались, періодично кидаючи гранати. За якийсь час прибув на підмогу ще взвод енкаведистів із Глибоки, а це більше 40 вояків. Сили були нерівні. І, як свідчить спецповідомлення начальника спецзагону майора Вєдєрнікова, коли вже троє повстанців ОУН-УПА були вбиті: «Бандиты временно прекратили огонь и начали петь националистический гимн («Ще не вмерла Україна», – автор). После чего автоматный огонь усилился». Вражаючий факт! Вони знали, що приречені, але не здались у полон, не просили пощади, а заспівали Гімн України. Це найвищий прояв героїзму. Серед загиблих уже були місцеві жителі Іван Іванович Рипчук, Ревека Василівна Рипчук та уродженець селища Глибока Георгій Дорофтейович Паламарюк, псевдо «Зелений» – провідник ОУН у Глибоцькому районі. То хто ж тоді співав славень України в хвилини, коли зближалася його смерть?
З того ж таки спецповідомлення дізнаємось, що останнім загинув Семен Євгенович Карлійчук, псевдо «Тихий» – заступник районового провідника ОУН, мешканець села Кам´янка. Він, вже поранений, відбивався до останнього набою, поки з крупнокаліберного кулемета не прострілили дерев´яну хату, влучивши в нього. Бій тривав близько трьох годин, що свідчить про високу ефективність оборони вояків ОУН-УПА. Місцеві мешканці свідчили, що після бою від криївки на семи возах-санях вивезли до центральної дороги вбитих та поранених енкаведистів.
Семена «Тихого», ще живого, за свідченням очевидців (з числа залучених до спецоперації міліціонерів), кинули на подвір´ї на солому і підпалили. Його впізнали по клаптику обпаленого пояса, який власноруч виткала його дружина. Так героїчно загинули четверо борців за волю України, мешканців Глибоцького району.
Збройний спротив радянській владі на території Глибоцького району – це біла пляма в історіографії Чернівецької області. Як бачимо, в ОУН були як українці, так і етнічні румуни, які в більшості не сприймали тоталітарний комуністичний режим. Завдяки відомостям від Миколи Рубанця – голови спілки офіцерів Чернівецької області, Іллі Балана – краєзнавця із Кам´янки, Марії Майщук – голови районної організації політв´язнів та репресованих, краєзнавчим дослідженням Глибоцького центру туризму і краєзнавства учнівської молоді однією білою плямою стало менше.
Тіла вбитих повстанців заборонили ховати на цвинтарі, і вони лежали неподалік обійстя. Але, попри заборону, місцева жителька, молода жінка із села Купка, на третю ніч похоронила у замерзлу землю сплюндровані тіла чотирьох вояків ОУН-УПА неподалік у лісі. На неї донесли сексоти, і за це їй довелось 10 днів зносити тортури у підвалах Глибоцького НКДБ і бути засудженою до заслання у Сибір на п´ять років.
Обійстя Рипчуків енкаведисти спалили. У хаті біля печі виявили лаз у підземний хід, що вів аж до лісу. Вірогідно, ним і скористався повстанець (або повстанці), які співали із Семеном Карлійчуком Гімн України. З великою вірогідністю, на що вказують дотичні факти ,припускаємо, що там був молодий хлопець Величко Деонизій (Нізьо) із Кам´янки. Він був охоронцем підрайонового провідника «Тихого». Подальша його доля досі не відома.
18 лютого 2020 року за участі голови Глибоцької районної ради Панчука П. В., заступника голови Глибоцької районної державної адміністрації Лопуляка І. К., начальника відділу освіти, культури, молоді та спорту Глибоцької райдержадміністрації Барарюка В. І., дочки Семена Карлійчука Земфіри Рокочі з родиною, голови громадської організації «Народний Дім Глибоччини» та голови районної організації політв´язнів та репресованих Майщук М. С., мешканців Глибоки, Корчівців, Купки та Кам´янки відбувся мітинг-реквієм на місці героїчного чину вояків ОУН-УПА.
На символічну могилу біля пам´ятного Хреста Слави поклали квіти та поминальні лампадки.
Настоятель Глибоцької римо-католицької церкви отець Францішек Пукайло здійснив заупокійне богослужіння та окропив свяченою водою це сакральне для всіх патріотів України місце. Директор Глибоцького центру туризму і краєзнавства Дудка Анатолій провів для присутніх невеликий історичний екскурс у ті буремні події.
З хвилюванням виголосили свої промови про історичний бій Василь Барарюк, Петро Панчук, Ілля Лопуляк, згадавши вояків Української Повстанської Армії та нинішніх борців за волю України, які боронять Батьківщину від російського агресора.
Наостанок присутні послухали повстанську пісню у виконанні Галини Сисолєтіної, Володимира та Анатолія Дудків, вірш про жертовну боротьбу вояків ОУН-УПА у виконанні працівника Корчівецької школи Дмитра Овачука.
Пам´ятний Хрест Слави встановлений на роздоріжжі, і люди часто зупиняються біля нього, щоб дізнатись з інформаційного щита про події тих років та у тихій молитві пом´янути борців за волю України.
Пам´ять про жертовну боротьбу наших земляків за вільну Українську Самостійну Соборну Державу має жити у серцях наступних поколінь!
Анатолій Дудка, краєзнавець
