Свого часу, коли доводилось чути, що він чи вона обрали свою майбутню професію ледь не з першого класу, то мимоволі це викликало у мене іронічну посмішку. А якщо про таке читав у газетних матеріалах, то не рідко сприймалось подібне за черговий журналістський штамп. Але мудро казав дід Нечипір з відомої кінокомедії: «Не поспішай!..».
І справді, чим більше слухав свою співрозмовницю – вчительку початкових класів Глибоцького ліцею Галину Панцер, то дедалі частіше ловив себе на думці, що поспішати з висновками не завжди потрібно.
У словах Галини Василівни про її ранній вибір професії, а саме ще з учнівської парти, звучали такі переконливі нотки, що не погодитись з ними, або тим паче відкидати їх, означало ніщо інше, як брати гріх на власну душу. Зважте самі: уже ледь закінчивши дев’ять класів у школі рідної Кам’янки, дівчина одразу ж вибрала педучилище у Чернівцях. І той вибір аж ніяк не став легковажним, необдуманим кроком підлітка, бо успішно завершила навчання і з дипломом вчителя початкових класів розпочала роботу в одному з навчальних закладів обласного центру. Щоправда, його через рік за сімейних обставин (вийшла заміж за військовика) полишила і переїхала у Кельменці: спочатку була школа-сад на посаді заступника директора з навчально-виховної роботи, а потім продовжувала працювати у Кельмінецькій гімназії викладачем англійської мови.
І тут по-справжньому розкрився педагогічний хист молодої вчительки. І знову ж таки з огляду на сімейні обставини Г.В. Панцир повернулась на Глибоччину і вже вісім літ навчає діте у селищному ліцеї.
- Звісно, аби навчати когось, нехай і найменших школяриків, без яких себе не уявляю на освітянській ниві, – щиро зізнається Галина Василівна, – мусила поповнити власні знання. Тому закінчила заочно також факультет психології Чернівецького університету. Багато нового почерпнула для себе у цьому виші. А без набуття нового у нинішньому комп’ютеризованому, насиченому інтернет-інформацією житті, просто не можливо встигати за учнями, випереджати їх. Та попри все нічого не вартуватиме те, якщо не вкладатимеш у роботу повноту своєї душі. Повірте, кажу про це без будь-якого пафосу.
Власне, не краснослівство, а самовідданість і любов до дітей є найпершим визнанням Галини Василівни Панцир – старшого вчителя вищої категорії, керівника методичного об’єднання вчителів початкових класів вельми престижного на Буковині Глибоцького ліцею.
Що, додати? Думаю, не обійтись без того штриха, що Галина Василівна любляча дружина і мати сина – студента другого курсу ЧНУ, яких на свята обов’язково вдягає у власноруч вишиті бісером сорочки, а хату прикрашає велика ікона теж майстерно вишита її руками.
Василь Гейніш
