Наразі добре прогрейдерованою дорогою ми в’їжджали у Білу Криницю минулого понеділка. Після літнього дощу дихалось легко і свіжо.
- А ось і вона – Марія Василівна Осипова, – запримітив її на узбіччі мій супутник і провожатий Іван Денисович Звоздецький. Загальмувавши автівку, стали очікувати підходу старенької сельчанки. Яка напрочуд жваво йшла нам на зустріч.
- Ой, Іване Денисовичу, – сплеснула руками жінка, – та ви що до мене?
- А до кого ж іще? – сказав посміхаючись до давньої знайомої Іван Денисович.
…Далекого тепер уже 1956 року молоденька випускниця педучилища у Чернівцях Марія Осипова розпочала вчителювати у рідному селі. Діти одразу полюбили свою педагогиню, бо спілкувалась з ними з материнською любов’ю, просто й невимушено. Розповідала кожен урок, наче цікаву казку й учні слухали її з відкритими ротами.
Не менш зацікавлено вслухались у слова нашої співрозмовниці і ми, бо говорила щиро й невимушено. Були у трудовій біографії Марії Василівни і сторінки праці у сусідніх селах Сторожинецького району, Багринівці, куди не рідко добиралась жінка і в дощ, і в снігову заметіль пішки. Власне, необминули її кілька років директорування, бо хоче не хочеш, а змушена була погодитись на це із пропозицією районного керівництва.
Бог дарував Марії Василівні не тільки уміння педагогічних навиків (здобула вищу освіту заочно в Чернівецькому держуніверситеті), а й дзвінкий голос, співала на концертах навіть у друзів по змаганню у Виноградівському районі на Закарпатті.
Завершуючи ці короткі нотатки додамо, що 25 липня – у Марії Василівни був день народження – 88 літ. Щастя Вам у майбутньому, шановна, міцного – міцного здоров’я і всіляких життєвих гараздів.
Василь ГЕЙНІШ