Ледь повернувшись зі служби у армії тодішнього радянського союзу, Раду Тимчук разом з кількома своїми односельцями з Карапчева поїхав на Донбас. Молоді хлопці вступили у професійно-технічне училище у Білозерську, а закінчивши його спустились під землю на місцевій шахті. Власне, то був початок загалом 32-річної шахтарської роботи. Що правда, із неочікуваною перервою, що сталась у квітні 1986 року, коли світ здригнувся від страшного вибуху на Чорнобильській АС. Уже за тиждень після 26-го числа, Раду викликали до військкомату, і як армійського хіміка запасу, відправили на ліквідацію аварії на ЧАЕС.
Звісно, ніхто із ліквідаторів у той час і гадки не мав на яку велику небезпеку себе наражав. А проводити різні заходи дезактивізації Раду довелось, образно кажучи у самому пеклі, – всього за 18 км від зруйнованого 4-го реактора, що «пашів» радіацією. Замість передбачуваних 25 днів Раду Семенович провів у тому пеклі не жалкуючи свого здоров’я 78 діб. Так потрібно було…
До рідного села Раду Тимчук повернувся з Донецької області у 1999 році і ще ряд літ відпрацював єгерем у військовому лісництві. Так сталось, що вдруге ожини вся, а сім’ю незабаром поповнило радісне народження дочки.
Чи варто говорити, якою великою втіхою вона є для батька – людини з великим серцем і неабиякою силою духа. До слова, 16 березня Раду Семенович відзначив своє 69-тиріччя.
Георгій Лютик, голова Карапчівської ОТГ