Гуцульським краєм народжена. Не Ксенією – Іриною зветься…

Батьки поважні педагоги: викладають у школі біологію та математику. Тато Мирослав Остапович носить поважне звання «Заслужений вчитель України». Їх предмети, звісно, тяжіють до точних наук, не до мистецтва. Батько, однак, полюбляє музику і спів, полонений ліверпульською четвіркою,  зокрема Джоном Леноном і його невмирущою композицією «Let It Be». А ось дочку з малих літ причарувала височінь гір і стрімкий плин потічків невеликого села Білоберізка, що на Верховинщині Івано-Франківської області. Отой дивосвіт краси назавжди заліг у душу Ірини, спонукав взяти у руки кольорові олівці, а згодом і пензель. Так на білому папері і з’являлись дитячі малюнки…

   Першою потяг своєї учениці помітила вчителька живопису, порадила здібній дівчинці глибше поринути у мистецтво. Так Ірина вступила спочатку до Вижницького образотворчого коледжу, опісля завершила навчання на відповідному факультеті Чернівецького національного університету.

Зрозуміло, гуцульський край не покидає Ірину  і досі, він то в одній, то в іншій різнопланових художніх роботах пробиває свої паростки, приваблює зір і душу майстрині, а потім і тих, хто шанує талант художниці, хто замовляє і купує її кулончики, сережки, арданчики зі срібла.

Метал – то не єдиний матеріал, з яким плідно працює Ірина, все частіше звертається і до скла, створює малі і великі вітражі, не покидає тяги і до дизайнерства. До речі, саме дизайн – модне словечко ще з дитячих літ, а від недавна зародилось ще одне захоплення – татуювання. Ірина Миронівна  зізнається, що і сама бере уроки у відомого чернівецького майстра. Згодом пропонує і свої послуги клієнтам.

Як і багато молодих талановитих людей, вона ще і прагматик сучасності. Дивиться на світ прекрасного не тільки із широко розплющеними очима а й створює тло певного достатку для сім’ї. Гадаю, у цьому їй аж ніяк не слід корити, а радше побажати успіхів.

Втім, я не обминув ще одного запитання у розмові: чому Ірина, а не Ксенія з пісенним ім’ям яке часто дають своїм дочкам гуцули.

  • Знаєте, і сама не рідко замислююсь над цим, – відповідає співрозмовниця, – можливо тому, що у батька і матері є давнє польське коріння. Моє дівоче прізвище Шлімкевич. Але, зважте, свого і гуцульського походження не забуваю, навіть горда ним.

Зрештою, всього того, неважко помітити у глибоко проникливому та привабливому погляді очей справжньої горянки. Не гріх можливо і закохатись у них. Даруйте, на жартівливому слові.

Василь Гейніш