Зміст її роботи – терпіння і любов до підопічних, як до рідних
Щоб людина утвердила себе на новому місці, здобула визнання і повагу, здебільшого потрібно немало часу. Втім, як кажуть, є й винятки із правил. Мабуть, один такий приклад можна сміливо навести, якщо назвати ім’я Оксани Паламарчук – соціального робітника із Молодії.
Так сталось, що в її сім’ї діти почали народжуватись доволі послідовно. Сьогодні їх троє: учні – третього, четвертого і шостого класів. Звісно, потребують материнського догляду, постійної уваги. Саме тому і щоденні поїздки у Чернівці, зокрема й позмінно, на швейне підприємство «Трембіта» довелось полишити. І два роки та чотири місяці відтоді Оксана Грициянівна й освоїла нову професію безпосередньо в селі.
– Знаєте, опанувала роботу зі своїми підопічними, а їх у мене 8 самотніх і вже переважно похилого віку односельців, дуже обережно, – ділиться моя співрозмовниця. – Бо в догляді за такими людьми необхідно мати особливий підхід, терпіння, а ще ставлення, як до рідних, а не просто чужих і стареньких, і переважно вже хворих людей.
Власне, за цей короткий період і оцінили Оксану Паламарчук як справжню робітницю високого гатунку керівництво районного центру соціального обслуговування і самі підопічні Оксани Грициянівни. Як скажімо, Віоріка Миронюк (разом вони на знімку Петра Митранюка), котра зауважила, що жодна з п’яти попередніх робітників не проявляла до неї так багато щирої уваги, всебічної допомоги.
– Хай Бог береже, благословить її долю, – сказала Віоріка Миколаївна.
Гадаємо, тут зайве щось більше додати.
Василь ГЕЙНІШ.