Така велика честь випала на долю військовослужбовця строкової служби Михайла Баша із с. Кам’янка Глибоцького району Чернівецької області.
Днями він навідався додому у короткострокову відпустку. І, як годиться, найперше завітав до районного військомату, де його радо зустріло керівництво, зокрема Іван Ванзар. Вдома із родини навіть ніхто й гадки не мав, що їх чекає такий несподіваний сюрприз. Впевнений, радості не було меж.
Мені ж Михайло коротенько повідав про службу. Вважає, що правдива розповідь зніме завісу страху про армію у тих хлопців призовного віку, хто нині ховається за закритими дверима та затягнутими темними фіранками від чергового візиту тих, у чиї обов’язки входить вручення повістки.
- Отже, розпочав хлопець, — виповнилося п’ять місяців відтоді, як мене призвали на строкову службу.
Жодної миті не вагався, коли принесли повістку. Вважаю, що служити у війську, захищати мирне життя Вітчизни — це не лише обов’язок кожного мужчини, але й велика честь.
Наразі потрапив у Старичі Львівської області. Вже тут, згідно моїх даних щодо фізичної підготовти, так звані «покупці» з м. Києва запросили служити у Президенський полк.
Найперше зазначу, що служба проходить легко, напевне завдяки моєму бажанню та наполегливості. Доводиться багато працювати, вивчаючи військову справу. З перших днів я намагався досконало оволодівати навиками військового, ретельно виконував накази командирів, вивчив Статут. Хоч не минуло й половини строку, а мені вже пощастило бути учасником урочистих зустрічей керівників зарубіжних держав, представників урядів та парламентів.
Та найбільше Михайло Баш гордиться участю у військовому параді до Дня незалежності України, коли особисто вручав бойовий прапор частини Міністру оборони. — Здавалося, вся країна дивиться на мене, — схвильовано продовжує Михайло.— Я ж у той момент відчув особисту відповідальність за долю України, — каже хлопець.
Буковинцю залишилося служити ще рік. Він щиро зізнався, що планує продовжити службу, і, як Бог допоможе, підпише контракт, але вже у бойовій частині.
І на завершення нашої зустрічі щиро подумав: «Бережи, Михайлику, себе та Україну. Щасти тобі у всьому».
Петро Митранюк