На знімку: Степан Андоній (другий зліва) у кабінеті голови райдержадміністрації Георгія Придія.
Літо 2015 року було у розпалі. Степан Андоній лише нещодавно повернувся до рідного Чагра із Італії після заробітків. Начебто, все складувалось добре, але коли глибше вникнув у те, що творили проросійські найманці на Донбасі, не витримав і скажав дружині:
- Йду до військкомату у Глибоку, добровільно попрошусь, аби мене забрали в АТО…
Власне, вже за кілька днів справа вирішилась і 56-річного Степана Георгійовича відправили на полігон поблизу Рівного. Пройшовши тут відповідну підготовку, він став водієм вантажівки 128-ої гірсько-десантної бригади, що дислокувалась на передові позиції неподалік Станиці Луганської.
Серед бойових побратимів Степан Андоній отримав позивний «Феррарі», а ще його молоді бійці шанобливо називали «Дід».
- Своїм стареньким «Уралом» підвозив на передову все необхідне: снаряди, продукти, самих бійців, — розповів Степан Георгійович, — крутив кермо і в хвилини затишшя, і під свист куль та вибухи снарядів. Що там казати — всяке бувало…
Той епізод і досі, мов на екрані телевізора: тільки-но 26 звільнених у запас вояків і машина «Феррарі» рушила в дорогу, як пролунав потужний вибух. Семеро бійців важко поранило. Сам водій від удару розбив чоло у лобове скло, та отямившись натиснув на «газ». Вантажівка практично на одному колесі рванула далі вперед.
— Аж за три кілометри, — доповнив розповідь Степан Георгійович, — під’їхала інша наша машина і забрала хлопців до шпиталю. Слава Богу, поранені згодом вилікувались і повернулись додому.
Таким же живим і неушкодженим приїхав цими днями до Чагра і він — справді дід, бо вже має двох онуків — трирічну дівчинку та восьмимісячного хлопчика, яких подарувала йому дочка. Після трьох років перебування на жорстокій війні, Степан Андоній теж звільнився у запас. Без високих слів і гучних заяв рядовий воїн-патріот повертається до мирного життя.
Василь ГЕЙНІШ.