В циклі зимових свят найяскравішим і найбарвистішим є, безумовно, свято Маланки.
Звичайно, зараз не той час, щоб проводити фестивалі Маланок, як це було раніше. Тож цьогорічне Маланкування мало свої особливості, не було таким гучним, як колись. і не мало такого розмаху. Але коли, як не в такі непрості часи, маємо берегти свою ідентичність, пам’ятати наші народні звичаї і традиції та передавати їх молодшим. Знаковим є те, що маланкували зараз учні старших класів і студенти, і набагато більше, ніж колись, було дівчат.
“Маланкування” – народне дійство, яке прийшло до нас з глибокої давнини. Зважаючи на традиційну символіку, свято збереглося, ймовірно, ще з дотрипільських часів, а це не менше 7-8 тисяч років.
Повна відсутність християнських символів і насиченість обрядами господарської та очисної магії засвідчують давні язичницькі витоки народної обрядової Маланки.
Маскарадне дійство, що збереглося з давніх часів, має глибоке історичне коріння. Очевидно, що свято неодноразово зазнавало змін своєї форми і наповнення. Однак завжди виконувало магічну, заклинальну функцію і було покликане відганяти злих духів і забезпечити людям урожай і здоров’я. Щоб людей не дісталися злі сили, які можуть заподіяти шкоду, їх треба було налякати.
Для цього надягали дивний одяг, перевертали кожухи, розмальовували обличчя та виготовляли страшні маски, а в руках мали дзвіночки, брязкальця чи батоги. Саме тому традиційні глибоцькі костюми на Маланку були рогатими і з свистками та дзвіночками.
З давніх-давен маланкування було пов’язане з дотриманням давніх обрядів, народними гуляннями і традицією щедрування. Щедруванням зазвичай займалися молоді дівчата і хлопці. Вони ходили від хати до хати, співали щедрівки, бажаючи господарям благополуччя і достатку. Тому ватазі колядників дозволялося трохи пустувати на подвір’ї – валити паркани, висмикувати солому з даху і наводити безлад у дворі. Ображатися за це не можна було.
Найцікавіше було, коли зустрічались дві різні ватаги. Калатання, стукіт, дзвіночки, жартівлива боротьба. Поборються, побратаються, і вирішують, далі йдуть маланкувати разом чи кожний гурт за своїм маршрутом.
В центрі неодноразово довелося спостерігати, як різні гурти, об’єднавшись, маланкували разом. Зупинивши проїжджаючий транспорт, спочатку представлялись, називаючи кут, звідки вони, і питали дозволу маланкувати. І після цього – щедрі віншування і побажання здоров’я.
P.S. Згадується відомий історичний факт. Під час війни британському прем’єр-міністру Черчиллю принесли на розгляд бюджет країни. Погортавши документ, він запитав:
– А де ж витрати на культуру?
– Так війна ж іде! Яка культура?
– А за що ж ми тоді, власне, воюємо? – здивувався Черчилль.
А за що ж, власне, воюємо ми? Чи не за те, щоб бути собою. Чи не за те, щоб зберегти свою ідентичність. Чи не за те, щоб мати можливість плекати і розвивати наші древні традиції. А саме всього цього намагається позбавити нас ворог. І затягути нас в ,,рускіймір” можна тільки тоді, коли ми перестанемо бути собою, забудемо, хто ми.
Як повідомляє депутатки облради Юлія Грицку-Андрієш, в селі Горбова нашого району, де традиції передаються з покоління в покоління, захисники, які повернулися додому, організували Маланку. В останні роки це масштабне дійство, зрозуміла річ, не проводилось. Та цьогоріч вирішили, що традиціям бути. Воїни взяли на себе організацію свята, відновили колядки, щедрівки та посівання. Це було не просто святкування, а справжній акт єднання, пам’яті та надії.
,,Діти зараз нічого не знають, крім війни. Тому важливо їм передавати пам’ять про наші звичаї, традиції”, – переконана Соріна Паламарюк, староста Горбівського старостинського округу. Староста дуже хвилювалася, як Маланку сприймуть родини загиблих захисників. Проте ні в кого не виникло заперечень. – ,,Усі розуміють, що ми це зробили насамперед для дітей, молоді”. Багато людей, які приймали маланкарів у себе, були щиро зворушені.
Фото автора