Як голова Глибоцької ОТГ Чернівецької області Григорій Ванзуряк зацікавився приєднанням сусідньої сільської ради, і що з цього вийшло.
Автор: Дмитро Синяк
На стінах кабінету голови Глибоцької об’єднаної громади Чернівецької області Григорія Ванзуряка висять кілька старовинних чорно-білих фотографій – це збільшені листівки австрійського періоду. На одній з них – місцевий вокзал. На фото добре видно урочисту двоповерхову будівлю з написом Hlyboka, сповиту квітами, людей на пероні та двох чоловіків у формі – чи то військових, чи то залізничників.
– Саме з цієї залізниці і розпочався стрімкий розвиток Глибоки наприкінці XIX сторіччя, – каже пан Григорій, зауваживши мій інтерес до старовинного фото. – Її почали будувати у в 1869 році, тягнучи колії від Чернівців через румунське містечко Сучаву до Відня. У 1883 році було відкрито станцію Глибока-Буковинська. Тоді через наше селище проходив чи не єдиний великий торговий шлях у цих місцях. Тому після прокладання залізниці населення Глибоки почало стрімко зростати. За переписом 1910 року у селищі нараховувалося майже 6 тисяч жителів…
Як не дивно, саме це фото напряму вплинуло на зміну меж громади, яка планується ближчим часом…
Труднощі об’єднання
За день до цієї розмови я приїхав до села Черепківці на самісінькому кордоні з Румунією. Тут досі знаходять уламки (черепки) старовинного посуду часів Трипільської культури (III тис. до н. є.), від яких і бере свою назву село. У Черепківцях живуть 2200 мешканців, не рахуючи прикордонників, митників та залізничників, котрі обслуговують велику передаточну вантажно-пасажирську станцію на пункті пропуску Вадул-Сірет. У ній є навіть майданчик для перестановки колісних пар, оскільки залізничні колії в Україні ширші, ніж у Румунії.
Саме заможність села зашкодила йому у 2015 році, коли перші десять буковинських громад оголосили про об’єднання: мешканці бачили Черепківці центром нової громади. Тому вони відмовилися приєднуватися до сусідньої Глибоцької громади, розпочавши довгі і складні перемовини з сусідами. Ці перемовини ні до чого не призвели, оскільки сусіднє село Кам’янка, де мешкає понад 6 тисяч осіб, навідріз відмовилося від того, щоб стати периферією Черепковецької ОТГ. І от через два роки, у тому числі й для того, щоб дошкулити незговірливим сусідам, жителі Черепківців та невеличкого села Новий Вовчинець, що входить до Черепковецької сільської ради, звернулися до голови Глибоцької ОТГ з проханням про приєднання.
… Ми йдемо селом по новенькій асфальтованій дорозі. Ця дорога – гордість в.о. сільського голови Черепковецької сільради Майі Топало, веселої, гострої на язик, чорнявої пані. Вона йде з одного боку від мене, а з іншого крокує заступник голови Глибоцької об’єднаної громади Іван Веклич, молодий, лисуватий, оптимістичний чоловік.
– Отримати гроші на цю дорогу за «митним експериментом» (50% від перевиконання митницею плану залишається на ремонт доріг області – Авт.) нам допоміг депутат обласної ради та начальник Чернівецької митниці Микола Салагор, адже у нашому селі знаходиться залізничний митний пост, – розповідає пані Майя. – Йому треба було, як завжди, просити, доводити, їздити. Але так чи інакше 1200 метрів дороги нам відремонтували. У Глибоці, я чула, гроші на ремонт доріг отримати легше.
Пані Майя з цікавістю чекає на відповідь Івана Веклича, дивлячись на нього з-за мого плеча.
– Ну ви ж, напевно, і самі бачите. За останні два роки ми тільки силами громади полатали п’ять кілометрів доріг. І ще півтора кілометра проклали асфальту там, де його ніколи не було, – каже він.
(Про себе я відзначаю відмінність у їхніх словах. Пані Майя каже: «нам відремонтували», а пан Іван: «Ми відремонтували».)
– То так, – погоджується пані Майя, – До Глибоки тепер приємно приїжджати: усе чистенько, дерева підстрижені, дороги залатані, довідки отримувати стало просто. Такого у нас ніколи не було, щоб за 15 хвилин отримати будь-який потрібний папірець. ЦНАП – то є сила!
– У нас, перепрошую, два ЦНАПи, – галантно вставляє Іван Веклич. – Район, бачите, не схотів відставати від громади і відкрив у Глибоці власний ЦНАП. Тепер конкурує з нашим.
– А поліклініку у Глибоці як відремонтували. Чисто картинка! – не чує його пані Майя.
Назустріч нам неспішно йдуть жінки у хустках.
– Як ставитеся до об’єднання з Глибокою? – питаю я.
– Як зараз не об’єднаємося, за рік-другий нас можуть об’єднати за мус (примусово – Авт.), – відповідає поважна сивочола пані, директор Черепковецького будинку творчості та дозвілля Ольга Кожухар. – То краще вже так. А то змусять нас їздити до Кам’янки, а туди від нас жоден транспорт не ходить. А до Глибоки щогодини їздять маршрутки… Григорій Ванзуряк казав, що допоможе нам провести газ у негазифіковані оселі, а я особисто сподіваюся на допомогу у капітальному ремонті Будинку культури. Своїх коштів на це нам бракує…
Загальні збори села, на яких вирішувалася «доля приєднання», відбувалися якраз у Будинку культури. Проголосували майже одноголосно.
Наступною зустрічаємо заступника директора Черепковецької загальноосвітньої школи з виховної роботи Марію Куляк.