Буковинське віче – народні збори, організовані 3 листопада 1918 року в Чернівцях, які ухвалили рішення про входження Північної Буковини до складу Української держави.

фото ілюстративне з соцмереж

25 жовтня було створено Крайовий Комітет, як складову частину Української Національної Ради у Львові. Головою обрано Омеляна Поповича. Редакційна комісія отримала завдання підготувати звернення до народу та скликати всенародне віче на 3 листопада. Головою комісії було обрано Мирона Кордубу.

26 жовтня редакційна комісія прийняла проєкт звернення, написаний Осипом Безпалком.

28 жовтня на черговому засіданні Крайового Комітету вирішено, що віче відбуватиметься у трьох місцях: залі Музичного товариства, залі Робітничого дому та залі Народного дому.

3 листопада до Чернівців з’їхалось українське населення Буковини на заклик Крайового Комітету. Учасники гуртувались навколо трьох будівель: Народного дому, Музичного товариства, Робітничого дому і після доповідей послів Комітету вирушили маніфестацією до площі Єлизавети. Учасники та очевидці подій оцінювали кількість людей від 8000 до 40 000.

У неділю 3 листопада, стояла чудова тепла погода. Народу найшло більше, ніж могли сподіватися. Визначені на віче три зали не могли всіх помістити, прийшлося зарядити ще четверті збори на подвір’ї Народного Дому.

Віче проголосило возз’єднання Буковини Північної (Кіцманський, Заставнівський, Вижницький, Вашковецький повіти, українська частина Чернівецького і Серетського повітів та переважно українські громади Сторожинецького, Радовецького та Кимполунзького повітів) із Західноукраїнською Народною Республікою та злуку з “Великою Україною”.

6 листопада 1918 року владу на території Північної Буковини перебрав Український комітет на чолі з Омеляном Поповичем.

11 листопада 1918 року Румунія — всупереч волевиявленню Буковинського народного віча — захопила Північну Буковину разом із Чернівцями.

13 листопада на залізничній станції Лужани відбувся бій українських добровольчих частин із румунськими військами. Ця група примусила перші румунські частини, які просувалися на Кіцмань, відступити. Коли до румунських передових частин прибуло підкріплення, українські добровольці відступили, а дехто потрапив у полон.

Спротив румунським окупаційним військам відбувався і в інших селах та містечках української Північної Буковини.

Згідно з Сен-Жерменським мирним договором 1919 року за Румунією було визнано Південну Буковину, а за Севрським мирним договором 1920 року — і Північну Буковину.