Ця подія, поряд з оприлюдненням звинувачень про можливу причетність влади до долі журналіста, стала причиною наймасштабнішої політичної кризи в Україні за останні 10 років, а також масових акцій протесту у Києві.
Георгій Ґонґадзе народився в 1969 році в Тбілісі у сім’ї медика Лесі та кінорежисера Руслана Ґонґадзе. Навчався в Тбіліському інституті іноземних мов, у 1987—89 роках служив Афганістані. Після демобілізації повернувся до Тбілісі, охопленого масовими протестами. Восени цього ж року року перевівся у Львівський університет. У 1991-92 роках брав участь у повстанні проти президента Грузії Звіада Ґамсахурдіа, в 1993 році під час зйомок документального фільму про війну в Абхазії був тяжко поранений.
Повернувшись до Львова, займався кінодокументалістикою. Цього ж року познайомився зі студенткою юрфаку ЛНУ Мирославою Петришин, одружившись з якою, в 1995 році переїхав до Києва, де працював на телебаченні. 17 квітня 2000 року в Інтернеті з’явилося видання «Українська правда», засноване та редаговане Георгієм Гонгадзе. Сайт спеціалізувався на політичних новинах та коментарях, приділяючи особливу увагу президенту Кучмі, українським “олігархам” та критиці офіційних засобів масової інформації.
14 липня 2000 року Гонгадзе офіційно звернувся з листом до Генерального прокурора України Михайла Потебенька, у якому виклав факти щодо стеження за ним працівників міліції та невідомих осіб. Крім того, в «Українську правду» неодноразово дзвонили невідомі з погрозами. 16 вересня 2000 року по дорозі додому Ґонґадзе був викрадений. Наступного дня з цього приводу було порушено кримінальну справу, а 2 листопала в Таращанському лісі за 70 км від Києва було знайдено тіло, в якому друзі і родичі впізнали тіло журналіста. Більшість проведених згодом експертиз підтвердило, що знайдений труп – це тіло Гонгадзе.
28 листопада лідер Соціалістичної партії Олександр Мороз обнародував у Верховній Раді аудіозаписи, таємно зроблені майором президентської охорони Миколою Мельниченком в кабінеті президента України – на них Кучма обговорює Гонгадзе як проблему з главою МВС Кравченком, генпрокурором Потебеньком, головою СБУ Деркачем і главою президентської адміністрації Литвином. Зокрема в записах фігурує наказ Кравченку розібратися з журналістом, а на іншій – Кравченко звітує про проведену роботу. Експертизи «плівок Мельниченка», проведені в Європі та США підтвердили достовірність голосу Кучми.
Зникнення та вбиство Георгія Ґонґадзе викликало широкий резонанс в Україні та за кордоном. Так в Україні із акцій протесту проти зникнення та вбиства Ґії почались широкомасштабні протестні дії відомі під назвою «Україна без Кучми», в ході якої протестувальники звинувачували тодішнього президента Леоніда Кучму та його найближче оточення у зникненні журналіста і вимагали відставки президента. Після придушення акції у березні 2001 року дружина Георгія Мирослава з дітьми і Микола Мельниченко отримали політичний притулок у США.
Лише 27 лютого 2001 року Генеральна прокуратура визнала факт смерті Гонгадзе і порушила справу по статті «Навмисне вбивство», а 3 вересня 2002 року визнала, що знайдене в Таращанському лісі тіло належить Гонгадзе. У 2005 році за звинуваченням у причетності до вбивства Георгія Гонгадзе були затримані три колишніх співробітники Департаменту зовнішнього спостереження і кримінальної розвідки МВС Валерій Костенко, Микола Протасов і Олександр Попович, яких 15 березня 2008 року Апеляційний суд Києва визнав винними і засудив до 13 та 12 (Костенко й Попович) років позбавлення волі.
У 2009 році в Київській області були знайдені останки черепа, які за заявою Генпрокуратури, належали Гонгадзе. Однак через незгоду матері журналіста Лесі Гонгадзе визнавати, що знайдені останки належать її синові, Георгій Гонгадзе був похований на території церкви Миколи Набережного у Києві лише 22 березня 2015 року, через два роки по смерті його матері. Напередодні Мирослава Гонгадзе зустрілась із Президентом України Петром Порошенком, із рук якого отримала Зірку Героя України, присвоєну Георгію Гонгадзе у 2005 році.
У грудні 2010 року було завершене розслідування кримінальної справи зі звинувачення колишнього начальника головного управління кримінального розшуку МВС Олексія Пукача в убивстві Ґонґадзе. 30 серпня 2011 року під час судового засідання він зізнався, що власноруч убив Георгія Ґонґадзе і назвав замовників вбивства – Леоніда Кучму, Володимира Литвина та Юрія Кравченка (покінчив життя самогубством 4 березня 2005 – у записці родині, яку знайшли у нього за поясом, було сказано, що він не винний у противоправних діях, і “став жертвою політичних інтриг президента Кучми і його оточення”) – і 29 січня 2013 року Печерським судом Києва був засуджений до довічного ув’язнення.
21 березня 2011 року Генеральною прокуратурою було порушено кримінальну справу стосовно другого президента України Леоніда Кучми, який звинувачувався у перевищенні влади і службових повноважень, які призвели згодом до вбивства журналіста Георгія Гонгадзе. 13 грудня 2011 року Печерський райсуд Києва визнав незаконним порушення кримінальної справи щодо Кучми і скасував відповідну постанову Генпрокуратури, не визнавши записи майора Мельниченка доказом у справі про вбивство журналіста. Це рішення підтвердили Апеляційний суд Києва, а потім Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ.
За роки незалежності України за різних обставин загинуло понад 70 журналістів. На жаль за сумною статистикою Україна на другому місці у світі за кількістю вбитих журналістів – Комітет захисту журналістів.