…І тут не потрібно зайвих слів

фото зроблено 8 серпня 2015 року на Луганщині

До цього моменту Василь Ткачук готувався морально і заздалегідь, бо знав,  що там – на сході України уже точилась жорстока війна із російським агресором. І, коли у лютому 2015 року із райвійськкомату йому принесли повістку, він без найменших вагань прибув на пункт збору.

-знаєте, – розповідає Василь Філімонович – учитель мотогуртка Глибоцького будинку творчості дітей та юнацтва, відомий мотокросмен, якщо б я тоді допустив бодай найменшу слабкість духу, то мені було б і до тепер дуже соромно. Слава Богу цього не сталось.

Власне мій співрозмовник добре знав що таке армія, бо вже у ранній молодості пройшов дворісну строкову службу. Звісно то були мирні часи. І все ж, три тижні підготовки до ведення бойових дій на передовій у Луганській області послужили доброю школою.

-Бо там, – ділиться далі Василь Філімонович, – земля здригалась від постійних вибухів мін та снарядів. Наш розрахунок 120-ти міліметрових гаубиць вів стрільбу у бік ворога, щоразу швидко змінюючи позицію. І так майже щодня минуло дев’ять місяців на фронті.

Ті, хто справді відчули на собі всю небезпеку війни, зазвичай, небагатослівні. Тож не став зайве допитуватись у співрозмовника про пережите. Головне, що переконався із розповіді, не фальш, а достеменне почуття його патріотизму, готовність на пожертву заради захисту України та її Незалежності. І без тіні сумніву можу зазначити, що дочка і онучка Василя Філімоновича Ткачука, як і його учні, можуть сповна ним гордитись.

Василь Гейніш