19 березня 2021 року відійшла у засвіти душа Тітуса Зеленка- останнього бандерівця Глибоччини. Народжений 19 грудня 1923 року в селищі Глибока в українській селянській патріотичній родині хлопець виявляв величезний потяг до навчання і знань. Змалку всотував у свою свідомість думку, що українці мають жити у своїй державі.
З готовністю за неї боротися відгукнувся у 1942 році на пропозицію Михайла Зеленка (псевдо «Богдан») створити осередок підпільної організації українських націоналістів у селищі. Отримав псевдо «Тиміш», потім «Костянтин», призначений секретарем, а відтак і заступником районного провідника (голови осередку). Багато свідомих юнаків і дівчат з Глибоки долучилися завдяки Тітусу Васильовичу до ідеї Української Самостійної Соборної Держави.
Влітку 1943 року разом з побратимом Василем Монахом «Березою» пройшов вишкіл у таборі ОУН-УПА неподалік селища Жаб’є – нині Верховинський район Івано-Франківської області. Отримав знання та навички з діяльності господарчої референтури для майбутньої боротьби.
Але румунська таємна поліція не дрімала, і на Покрову 1943 року прокотилась селами Глибоччини хвиля арештів патріотично налаштованих людей. Зокрема, з Глибоки до Чернівецької в’язниці попали 12 осіб, із села Кам’янка – 17. Румунським судом за діяльність в ОУН були засуджені до 15 років каторги Зеленко Михайло, Зеленко Тітус, Монах Василь, Лютик Іван. У березні 1944 року з наближенням радянської армії до Чернівців адміністрація тюрми втекла, і в’язні розбіглися по домівках. Оунівці почали відновлювати діяльність організації. Але до рук слідчих НКВС, для яких члени ОУН також були смертельними ворогами, потрапили матеріали румунської жандармерії. Тож відразу після свята Пасхи у квітні прокотилась нова хвиля арештів. Провідники «Богдан» і «Тиміш» попали до рук енкаведистів та були засуджені до 15 років каторги у ГУЛАГівських таборах. Покарання Тітус відбував у м. Воркута, що в Заполяр’ї. Після 11 років страждань у сталінських таборах Тітус Васильович у 1956 році був звільнений і приїхав на Буковину. Працював на заводі «Легмаш» у Чернівцях, мав «золоті» руки. А от організатор ОУН на Глибоччині Михайло Зеленко «Богдан» загинув у шахті і навічно залишився у вічній мерзлоті, як і мільйони свідомих українців.
Після виходу на пенсію доклав чимало зусиль, щоб постала Українська Самостійна Соборна Держава. Був активним учасником районного товариства політв’язнів і репресованих, одним із ініціаторів спорудження пам’ятника «Борцям за волю України» у селищі Глибока. «Тиміш» мав ясний розум і добру пам’ять до останніх днів життя. Особисто склав по пам’яті картотеку членів ОУН-УПА Глибоччини, яка є неоціненним скарбом для дослідників-краєзнавців та науковців. Багато глибочан тільки завдяки його свідченням дізнались правду про своїх родичів, про їхню діяльність в ОУН та боротьбу за вільну Україну. Правду, яка замовчувалась десятиріччями в родинах і суспільстві.
Тітус Васильович часто зустрічався з молоддю, розповідав про минувшину Глибоччини, буремні роки своєї молодості. Його тішило, що нині на його малій батьківщині є багато небайдужої юні, яка щорічно збирається на форуми юних краєзнавців, де представляє свої дослідження.
Зі сльозами на очах останній бандерівець Глибоччини піднімав червоно-чорний стяг національно-визвольних змагань українців у центрі Глибоки і, що символічно, разом з учасником бойових дій нинішньої російсько-української війни. До речі, депутати-патріоти Глибоцької районної ради першими серед районів Чернівецької області прийняли таке рішення.
У свій поважний вік виїжджав до місць, де були криївки його побратимів по боротьбі: у село Купка, до місця загибелі районної боївки ОУН-УПА на чолі з провідником Георгієм Паламарюком – близьким родичем Тітуса Зеленка, та у село Кам’янка – до криївки близького товариша, місцевого повстанця Деонизія Величка.
Вже за української влади за свою державотворчу діяльність Тітус Зеленко був нагороджений багатьма відзнаками. Та найголовнішим є те, що він доніс історичну правду про боротьбу за волю України до наступних поколінь. Честь, повага і вічна шана нескореному патріотизму Тітуса Зеленка!
Молимось за упокій його душі.
Анатолій Дудка, директор Глибоцького центру туризму та краєзнавства
