22 березня – Міжнародний день таксиста
Відверто кажучи, на передодні цього професійного свята, здавалось, що знову не вдасться домовитись про підготовку матеріалу. Та несподівано пролунав телефонний дзвінок від колеги: «підходьте до місця паркування легковиків біля селищної ради. Там на вас чекають». Ось так неждано-негадано і відбулась зустріч з нею, миловидною жінкою, котра привітно посміхаючись, представилась:
–Валентина Коржакова – таксист приватної фірми «Дует».
…Мабуть, у п’ятирічному віці дівчинка вперше взяла до рук в’язальні шпиці. За підказкою бабусі почала мало-помалу орудувати ними. Вліво-вправо, а там і з’явилось нехитре в’язання. Бабуся погладила онучку по голівці і похвалила: «Ось, бачиш, у тебе й виходить.»
Від тоді шпиці не покинула, – продовжила свою розповідь Валентина Іллівна, – що правда тепер у моєму житті два серйозні заняття – в’язання та водіння автомобілем. Хоча переважає, звісно, робота таксиста, бо вона вже у мене професійна, працюю 15-й рік.
Втім, тут треба зробити ще одне уточнення. До приходу в «Дует» Валентина встигла спробувати себе у Глибоці в ролі виховательки дитсадка, і методиста районного будинку творчості та дозвілля, де ще також успішно виступала на сцені у складі відомого танцювального колективу «Ізвораш». Поряд з тим вистачило енергії і здібностей жінки з згодом і на заочне завершення навчання у Чернівецькому держуніверситеті, де отримала диплом економіста. Словом, як у тому народному прислів’ї: «І швець, і жнець, і на дуді гравець.»
Даруйте, але як на мене, – перепитую у співрозмовниці, – це не зовсім жіноче заняття – ваша робота, хіба не важка?
– Фізично і справді дещо важкувато доводиться, а найбільше через погані дороги, – зізнається Валентина Іллівна, – але, якщо любиш свою справу, то менше звертаєш увагу на втому. До того ж, у нас хороший і дружний колектив. Хлопці, коли потрібно підбадьорять і допоможуть.
– А що до пасажирів, не дошкуляють, не всі ж однакові.
– Та ні, особливих конфліктів із клієнтами не трапляється, – додає кермувальниця, – буває і шоколадними цукерками та смачною кавою навіть пригощають. Бачать за кермом жінку, то і ввічливості певною мірою у попутників додається. Зрозуміло, і зі свого боку необхідно з людьми поводитись, аби у них не виникало нарікань.
Ці штрихи до портрета Валентини Коржакової, гадаю, доволі повно свідчать про її професійність, належне ставлення до виконання обов’язків у сфері обслуговування пасажирів. Тож, раз за разом у слухавці її мобільного телефону лунають чергові замовлення на поїздки. Щасливої дороги Вам, Валентино Іллівно, і у майбутньому.
Василь Гейніш