Недавно одна людина написала мені про те, чому я повінчав жінку у брюках. Я хотів дати відповідь їй у приватному повідомленні, але вирішив написати на загал. Отже, давайте разом з вами розберемося у цій темі.
ІГОР ЯВОРСЬКИЙ – Ієрей
Перше. Ніякі правила Православної Церкви не говорять про заборону жінкам носити брюки. Дійсно, заборона носіння одягу протилежної статі існувала у Старому Завіті. «На жінці не повинно бути чоловічого одягу, і чоловік не повинен вдягатися в жіноче вбрання, бо мерзенний перед Господом Богом твоїм усякий, що робить це» (Втор. 22: 5). Але ж тоді, у часи Старого завіту ніяких брюк не було, як не було їх ні в часи Нового Завіту, ні навіть у середні віки. Брюки зявилися на чоловіках лише у XIX столітті. А в ХХ столітті з’явилися жіночі брюки. Вони спроектовані, скроєні і пошиті спеціально для жінок, і в шістдесятих роках остаточно стають жіночим одягом.
Друге. «Церковна традиція» неприйняття жіночих брюк та обов’язкового носіння хусточки існує ТІЛЬКИ в церквах на території колишнього Радянського Союзу. У Православних Церквах інших країн світу про неї нічого не знають.
Третє. Навіть у історії Православної Церкви були випадки, коли жінки носили справжній чоловічий одяг. Наприклад, свята блаженна Ксенія Петербурзька, або Досифея з Китаєвої пустині, яка, носивши чоловіче вбрання, прагнула чернечого подвигу. І Церква їх не лише не засудила, але й канонізувала до лику святих. Бо найголовніше – це ДУХОВНИЙ ЗМІСТ ЛЮДИНИ, а не одяг.
Четверте. Це особисте. Пара, яка того дня вінчалася, – це люди зовсім невеликих статків. Всі свої мізерні доходи вони намагаються витрачати на діток, аби ті не відчували себе обділеними. Коли Маша прийшла до церкви у білій кофтинці і в білих, легеньких (!!!) брюках у таку холодну погоду, я подумав: «Це напевно її єдине святкове вбрання». У них були металеві (не золоті) обручки, а вишитий рушник їм подарувала наша церква. Але я всього цього не помічав. Я бачив лише її душу – чисту і світлу. Я бачив їх прагнення до Бога, до покаяння, до молитви. І для мене зовсім не важливо, який одяг був у цієї щирої душі. Так само і для Бога головне – душа людини.
П’яте. Не засуджуй. Нікому з нас не дано право засуджувати іншу людину за що б там не було.
Пам’ятаєте, у Євангелії: «Чому дивишся на скалку в оці твого брата, колоди ж у власнім оці не відчуваєш. І як можеш сказати братові твоєму: Дай, брате, вийму скалку, що в твоїм оці, – ти, що не бачиш колоди, що у твоїм оці? Лицеміре, вийми перше колоду з ока свого, і тоді побачиш, як вийняти скалку з ока брата твого. (Єв.від Луки 6:42-43).
І шосте. Важливе. Нажаль, ми часто зустрічаємо у наш час людей так званої фарисейської закваски. З виду – християнка у довгій спідниці, хустці, десять разів перехреститься, вистоїть службу, десять разів дасть пораду іншим, як правильно свічку поставити, зауваження зробить тому, хто без хустки зайде… І разом з тим двадцять разів осудить когось. Ті, хто прагне мати перед людьми вигляд вірного, а в душі не є ним, повинні пам’ятати, що вірним треба бути «… не перед людьми, а перед Отцем своїм, Який в тайні» (Мф. 6: 18). Прагнути до того, щоб виглядати вірним – це і є фарисейство, від закваски якого застерігає Христос (Мф. 16: 6).
І суперечка про брюки, хусточки, помади, зачіски та інші нічого не значущі речі може просто нашкодити людині, яка прийшла до Церкви, щоб дійсно шукати Бога, щоб не просто ВИГЛЯДАТИ ХРИСТИЯНИНОМ, А НАСПРАВДІ БУТИ НИМ.