14 грудня – день вшанування ліквідаторів аварії на ЧАЕС

Зловісна хмара вибуху ще чорною примарою висіла над 30-ти кілометровою зоною місця катастрофи, коли молодий фельдшер машини «швидкої допомоги» Глибоцької рай лікарні Микола Козьмінський отримав непередбачений наказ про відрядження. Йому негайно належало виїхати до Чорнобиля. То була середина травня 1986 року. Ніхто тоді і гадки ще не мав про те, що собою уявляло місце аварії, якими страшними наслідками радіоактивного забруднення вони стали для життя людей, зокрема тих, хто ще залишався поблизу АС.

– Нам потрібно було, – пригадує Микола Карлович, – прямо беручи під руки мешканців навколишніх сіл і виводити їх аби доставити до автобусів на автотрасі, звідки вивозили постраждалих у більш безпечні населені пункти. І таке щоденно робили продовж двох тижнів. Досі неможливо забути про те жахіття, хоч і минуло вже понад 34 роки.

Опісля того відрядження Микола Карлович повернувся у Глибоку, однак і захворювання не минули і його. Слава Богу, попри все і до тепер продовжує працювати на звичній посаді фельдшера «швидкої», допомагати людям у хвилини раптової біди від недуги.

Ось такий штрих у біографії ветерана, до слова, мало хто із знайомих знає про нього-чорнобильця, як і вельми зрідка належним чином пригадує належним чином і влада держави про ліквідаторів аварії на ЧАЕС.

Василь Гейніш