Через 45 років після закінчення Глибоцької середньої школи (нині гімназія) зустрілися давні друзі — випускники 1972 року. Чому саме у червні? На початку лютого, коли, зазвичай, подібні заходи організовують в усіх навчальних закладах району, приїхати змогли на всі. А ось на свято Трійці, коли у Глибоці вшановують пам’ять померлих родичів, приїжджають із усіх усюд.
Тридцять вже сивих, але ще таких бадьорих давніх шкільних друзів завітали до альма-матер. Приємно було серед тих, кого часто бачиш у селищі хоча б раз на тиждень, потиснути руку тому, кого після стількох літ й не впізнаєш. І сором’язливо запитуєш: а ти хто? Та й нічого дивного, бо літа даються взнаки.
Із Київщини приїхав Віктор Огородніков, з Харківщини — Тамара Ванзуряк, із м.Рівне — Марічка Юркевич, із Москви — Галина Памазан, із Хмельницького — Віктор Малярчук, із Тюменської області — Інна Саприга, із Чернівців — Анатолій Гоменюк, Тетяна Шкіпор, Володимир Патраш… До речі, не можу оминути Ольгу Крючко, яка прибула із Каліфорнії. Наша єдина тоді медалістка здобула ступінь доктора хімічних наук, а нині є професором Флоридського університету, провідним вченим в галузі нанотехнологій. Свого часу мала нагоду працювати навіть у Силіконовій долині (центр високотехнологічних компаній).
Але ким би в житті ми не стали — медиком високої кваліфікації чи журналістом, бухгалтером чи директором підприємства, митником чи працівником торгівлі, зв’язківцем чи приватним підприємцем, залізничником чи будівельником, священиком чи військовим, ми назавжди залишились вдячними випускниками Глибоцької середньої школи. І наш низький уклін класним керівникам Руслані Сергіївні Осадчій (мешкає у Києві), Марії Іванівні Замані, першим вчителям — Євдокії Трохимівні Котощук та Наталії Василівні Золотарюк (на жаль нині вже покійна).
Світлана ГРИГОР’ЄВА,
випускниця 1972 року.