В улоговині урочища Замчище, за 30 км від обласного центру Чернівці та у 15-ти кілометрах від румунського кордону зручно розташувалося тихе старовинне селище міського типу Глибока. Відоме воно було хіба що завдяки повісті «Земля» Ольги Кобилянської. Письменниця талановито описала трагічні події кінця ХІХ століття в селі Димка на Глибоччині, де через землю брат убив брата…
Сьогодні ж до Глибокої, точніше до Глибоцької ОТГ – об’єднаної територіальної громади – приїздять за досвідом організатори місцевого самоврядування з усієї України, тут часті гості журналісти. І генератором спільного успіху громади є не хто інший, як її голова Григорій ВАНЗУРЯК.
«За останні 5 років ми пересіли з воза в космічний корабель», – так оцінили глибочани своє життя в громаді навесні минулого року під час розмови з журналістським десантом, який прибув туди з усієї України. Та й на новий виклик – коронавірусну епідемію – Глибоцька об’єднана відповіла гідно, попри те, що першою на Буковині, отже й в Україні, опинилася в епіцентрі епідемії.
Як удалося громаді вистояти? Про це розповідь.
«Ми той народ, що себе ще шукає…»,
або Про генератори бізнесових ноу-хау
25 жовтня 2015 року Глибока, об’єднавшись із депресивними селами – Михайлівкою, Червоною Дібровою та згодом з Черепківцями, Новим Вовчинцем і Стерчем, практично була однією із перших в області, які створили ОТГ. І цей факт радикально змінив не тільки вигляд селища й сіл, які увійшли до ОТГ, а й їхню історію. Утім, формування громади ще триває: очікується приєднання до неї ще трьох населених пунктів – Слобідки, Опришен і саме тієї прославленої Кобилянською Димки. Прикметно, що за національним складом територія району дуже строката: тут мешкає порівну українців і румунів – по 45%, а ще 8% – молдован, крім того, є німці, поляки – загалом же представлені 60 національностей!
Головою об’єднаної територіальної громади обрали 40-річного Григорія ВАНЗУРЯКА, екс-голову Глибоцької райради, який мав і відповідну освіту, і бізнесовий досвід, і життєву позицію. Адже в невеличкому селищі кожна людина як на долоні.
Утім, це зараз легко говорити про здобутки – сироварню «Добрі газди», тверді та м’які сири якої готуються за голландською та італійською технологіями, а сімейні ферми здають туди молоко. І ще про один кооператив – «Молочна поляна», який торік виник із потреби у козячому та овечому молоці, тож об’єднав господарів, які утримують кіз та овець, таким чином відродивши вівчарство, розвинене колись у районі.
А тоді, 5 років тому, як пригадує Григорій Ванзуряк, під його началом опинилися 10 тисяч жителів. Сільськогосподарське товариство у Михайлівці розвалилося, селяни возили молоко на продаж до Чернівців та Глибокої – з чого й жили, іншої роботи в селі майже не було. А що собою являє децентралізація, тоді ще ніхто достеменно не знав, як і з чого починати – теж.
І Ванзуряк зібрав, як він каже, фокус-групу активних людей, яким імпонувало те, що громада сама визначає, чим займатися. Людям на місцях видніше, тож вони і розставляють пріоритети: що для них є першочерговою потребою, а що другорядною.
– Наша громада, зокрема, обрала три головні напрямки – газифікацію, яку практично вже завершили, розвиток економіки та транспортної інфраструктури, – ділиться Григорій Степанович. – І хто б там що не казав, але саме після підписання Україною Угоди про асоціацію з Європейським союзом, коли розпочалася децентралізація, українські села отримали можливість не просто відродитися, а й розвиватися дуже швидкими темпами. Європа пішла нам назустріч і нині допомагає Україні піднімати «депресивні» села. Та попри добру волю європейських сусідів, має бути ще одна обов’язкова умова – активність громади, – підсумував п. Григорій. – Бо саме наші люди і є генераторами бізнесових ноу-хау.
Громада проєктів, або Всі дороги ведуть до Глибокої
Глибоцьку ОТГ дуже часто називають громадою проєктів, бо місцеві мешканці їх постійно пишуть і беруть участь у найрізноманітніших конкурсах, час від часу перемагаючи й приносячи нові соціальні й бізнесові ініціативи своїй громаді. Приміром, Михайла Баловсяка знали в районі як найкращого пасічника: бджолярству він присвятив щонайменше 25 років. Та нині, завдяки Австрійській агенції розвитку разом із Програмою розвитку ООН, його хобі перетворилося на прибутковий бізнес. Бо коли у громаді обговорювалися бізнес-проєкти, які дозволять залучити в ОТГ інвестиції й туристів, він озвучив свою ідею першого на Буковині апітерапевтичного оздоровчого центру. Пропозицію підтримали, виставили на конкурс і виграли. На створення «Мивіри» чоловік отримав близько 5 тис. доларів. Своїх кровних уклав ще майже 100 тис. грн. Адже всі будиночки для лікування та відпочинку зроблені вручну та з дерева.
Апіцентр став дуже популярним не тільки серед жителів Буковини, сюди приїжджають і туристи з усієї України. Бо таке екологічне лікування показане людям з нервовою роботою й частими стресами. Дві годинки поспиш на лежанці, розташованій над бджолиною сім’єю – і ніби цілу ніч відпочивав…
– Ми виграємо тільки один з десяти проєктів. – каже голова Глибоцької ОТГ. – Але пишемо скрізь, де можемо. У нас кожен має написати проєкт. Це – правило. Бо найважливішим чинником успішності громади є кількість бізнесу, зосередженого на її території. І саме він акумулює кошти і сплачує податки, які пізніше й потрапляють безпосередньо до бюджету громади, на території якої цей бізнес зареєстрований. Тож мудрі громади, які першими відчули дух децентралізації, почали залучати інвестиції, створювати бізнесові й соціальні проєкти, об’єднувати людей у кооперативи. Адже більшість власних надходжень громади – це податки на доходи. Тому громада й зацікавлена в інвестиціях та бізнесі, який сплачує податки, – каже Ванзуряк і захоплено розповідає про родину Тоненчуків, які створили імперію цибулькових – йдеться про тюльпани, та не квіти, а посадковий матеріал.
Уявіть тільки собі, що з маленького селища, де живе трохи менше 10 тисяч людей, щодня (!) відправляється усією Україною 900 (!) посилок зі зворотньою адресою «Глибока, Інтернет-магазин «Флоріум». А протягом року в різні регіони країни додатково відкрите відділення «Нової пошти» відправляє понад 4 млн (!) штук посадкового матеріалу, з яких 3 млн – тюльпани. Країни їхнього походження не тільки Голландія, а й Китай, Японія тощо. Відповідно й розсилаються замовлення посилками теж по всьому світові. Величезний склад, холодильні приміщення і теплиці, де дозрівають цибулькові. Та, мабуть, чи не найголовніше, що сімейна фірма «Флоріум» створила 30 робочих місць. Григорій Ванзуряк пишається такими людьми, як Тоненчуки. Свого часу на заробітки до Голландії поїхав старший Тоненчук. А повернувшись додому з країни тюльпанів, де побачив багато чого корисного, відправив туди на навчання синів. Нині один із них, 35-річний Петро Тоненчук, є власником Інтернет-магазину «Флоріум».
– У нас європейська якість за українськими цінами, – каже Петро Тоненчук. – Ми відповідаємо за кожне насіннячко, саджанець, цибулинку. І тут мені за приклад слугують голландські підприємці. Я знайомий з тамтешньою родиною, в якій уже 6-те покоління вирощує та продає квіти. Історія їхнього сімейного бізнесу нараховує 170 років! Родина Тоненчуків відсвяткувала поки що тільки перше десятиліття своєї справи. Та маю мрію, що цим будуть займатися і мої діти, і мої онуки…
На вулицях Глибокої. Фото Глибока.інфо
Після 10 років на заробітках у Голландії люди приїхали додому й створили фірму, яка нині є одним з найбільших платників податків Глибоцької ОТГ. Заявки приймають через Інтернет, все дуже по-сучасному, – радіє голова. – Тож нікого вже не дивує, що за 3 останні роки до нашої громади навідувалися посли 4-х європейських країн – Австрії, Норвегії, Голландії та Польщі. І це є наслідком, з одного боку, того, що члени нашої громади роблять усе, аби їхні села успішно розвивалися, а з іншого – це результат співпраці з Європейським союзом, – підсумував Ванзуряк.
Червонодібровська Січ і соціально-базові речі для селян
Ще 6-7 років тому до села Червона Діброва неможливо було дістатися. Доріг практично не було й обласні транспортні організації відмовилися його обслуговувати . Хоча саме село надзвичайно мальовниче, довкола ліси. Для туристів там розкіш. До речі, для них уже розробили веломаршрути, чекають на відкриття невеличкого кінного клубу. А ще біля села Червона Діброва в ІХ-Х ст. існувало слов’янське городище, тут точилися битви між польськими, турецькими та молдовськими військами. Наразі туристичний потенціал цієї місцевості досить потужний і до кінця ще не розкритий. На нього і взяв орієнтир новообраний староста села Володимир Чоботар, брат відомого Кіборга Гатила – Валерія Чоботаря, який захищав Донецький аеропорт і став героєм фільму «Добровольці Божої Чоти» Леоніда Кантера. Саме Валерій був ініціатором створення Червонодібровської Січі, він тренер з боксу і бойового мистецтва фрі-файт – українського варіанту контактних єдиноборств. Головна ідея полягала в об’єднанні однодумців: щоби сюди приїжджали діти, підлітки і молодь, щоби тут проводилися навчання і тренування. І село знають саме завдяки Січі. Тут плекають ідею започаткувати великий всеукраїнський фестиваль.
Та як староста Володимир займається не лише туристичними проєктами. Після довгих років відсутності елементарних речей у населених пунктах Глибоччини, у Червоній Діброві в тому числі, почали з’являтися дороги й освітлення вулиць.
Одним зі стратегічних напрямків роботи в громаді була боротьба за екологію та чисте довкілля. І хоча проблема до кінця ще не вирішена, та все ж стихійних сміттєзвалищ поменшало. Зробили також капітальний ремонт центральної вулиці. Це не асфальт, але є водовідведення, поклали гравій. Зробили капітальний ремонт підлоги у спортивному залі. Транспорт пішов. Люди кажуть, що за два останні роки змін більше, ніж за попередні двадцять.
– Нині трохи зашкодив карантин, – каже, але не скаржиться (!) Ванзуряк. – Разом з Балківцями, що в Румунії, – а там 93% мешканців є українцями – ми написали спільний транскордонний проєкт на 2 млн євро. Якщо поталанить, будемо його реалізовувати.
Від місцевих бізнесменів чула таку думку: мовляв, глибоцькі підприємці добре розуміють, що від їхнього бізнесу, його легальності залежить бюджет громади. Та, найголовніше, що це найперше усвідомлює голова громади, який не просто радіє їхнім успіхам, а й допомагає в розвитку. Адже в окремих громадах місцева влада і досі намагається підім’яти бізнес під себе, що є фатальною помилкою, адже навіть найменша інвестиція є надважливою для сталого функціонування спільноти. Відтак проєктами тут займаються не лише чиновники, але й освітяни, медичні працівники. Приміром, керівництво ліцею Глибокої постійно бере участь у всіх можливих конкурсах. Завдяки цьому обладнали класи, придбали комп’ютери, відкрили сучасну лабораторію з фізики та енергозбереження, утеплили приміщення. Позаторік з’явився новий спортивний майданчик. І у Михайлівці навпроти школи сьогодні є спортивний майданчик, виграний у фонду Братів Кличків. До речі, в ОТГ таких є три – в Глибоцькому ліцеї, Михайлівському НВК та Черепковецькій школі.
У новенькому центрі сімейної медицини, яка не поступається закордонним, лікують практично всіх мешканців громади
Ті члени громади, які часто бувають за кордоном, стверджують, що їхня амбулаторія не гірша за такі ж у сусідніх країнах. До слова, ліки для хворих згідно окремих програм тут безкоштовні, як і харчування для дітей малозабезпечених сімей. На це громада виділяє щороку по пів мільйона гривень. Як це стало можливим, пояснив голова Глибоцької ОТГ:
– Ми стали однією з небагатьох громад, яка вирішила цілком забрати медичну сферу в своє управління. Порадилися з депутатами й вирішили: коли урядова концепція передбачає передачу первинної ланки медицини до ОТГ, не варто віддавати кошти на її утримання району. Краще опікуватися медициною самотужки. Навіщо нам входити до якихось рад, контролювати проведення тендерів, коли медична сфера все одно має бути нашою? Треба забирати. І ми забрали. І саме це допомогло нам пізніше у боротьбі з пандемією. Позашкільну освіту ми поки що залишили району, якому сплачуємо також і за методичну роботу частину освітньої субвенції, а от медицину забрали цілком. І я пишаюсь нашим Центром первинної медико-санітарної допомоги (ПМСД). Його будівництво ми профінансували на 1 млн 700 тис. грн,– розповів Григорій Ванзуряк. – Закупили також аналізатори крові та сечі, що дає змогу отримувати швидко аналізи стану пацієнта. А щойно скасують карантин, ми відкриємо новостворену соляну кімнату в ПМСД.
Так виглядають ліжкомісця у Глибоцькому ЦПСМД –
центрі первинної медико-санітарної допомоги
На унікальності ситуації у Глибокій Ванзуряк особливо наголошував. Адже разом із центром ПМСД там діє ще й районна лікарня. Тож члени громади вільно обирають лікаря, де хочуть – у ПМСД чи райлікарні. «Конкуренція ж завжди діє на користь пересічних громадян, – переконаний Ванзуряк. – Саме тому 8 наших сімейних лікарів зустріли коронавірус озброєними та укомплектованими.
Місцева влада показала себе ефективнішою за центральну
– Григорію Степановичу, перших хворих в Україні на COVID-19 зафіксували на Буковині. І саме Глибока була першим форпостом на шляху коронавірусу. Адже до кордону, так би мовити, – рукою подати. То як громада зустріла цю біду та протидіяла її поширенню? Як працюється у незвичних умовах?
– На жаль, хворих більшає. Нині їх понад 150 (з 15 тис. населення – Л.Ч.). Інфекція розповсюдилася переважно через те, що дехто із жителів були не добросовісними, не зверталися до лікаря і не дотримувалися карантинних заходів.
Головне навантаження лягло на сімейних лікарів. І вони з цією ношею впоралися. Ми, на щастя, заздалегідь закупили для них спецкостюми, які захищають з ніг до голови. Придбали спочатку 50 таких комплектів. Вистачило їх на кілька тижнів. Один комплект, щоправда, без бахіл та окулярів, які купуються окремо, обійшовся нам приблизно у 400 грн. Комплект є одноразовим, і після огляду хворого чи навіть особи, у якої лише підозрюють небезпечну інфекцію, підлягає утилізації. Тому за перші три дні ми витратили 10 таких костюмів, і потім мусили знову їх замовляти. Бо тільки здорові лікарі можуть оглядати хворих і надавати їм допомогу. У сусідній Сучаві, яка розташована у 60 км від Глибокої, влада навіть закрила лікарню, бо 48 тамтешніх лікарів інфікувалися.
На жаль, у нас лікарі теж постраждали. Троє із 8-ми підхопили COVID, та ще медсестра, санітарка і водій. І мені здається, що це сталося через експрес-тести: вони показують позитивний результат лише на 5-ий день захворювання. Тож ми менше практикуємо експрес-тести. Станом на 22 травня понад 500 мешканцям ОТГ, які цього потребували, виконані ПЛР-тести. Аналізи щодня відвозимо своєю машиною до Обласного лабораторного центру МОЗ у Чернівцях. І хочу зазначити, що коли попервах ми чекали на відповідь 7-8 днів, то тепер отримуємо інформацію за 2-3 дні. Наша лікарня є опорною для Глибокої та Герци. Розгорнуто 102 ліжка у трьох відділеннях і 8 ліжок в реанімаційному відділенні. На щастя, поки що є вільні місця, сподіваюсь, що й далі так буде.
– Гроші на закупівлю захисних комплектів брали з резервного фонду селищної ради?
– Щоби не втрачати час, головний лікар центральної лікарні за домовленістю з нами скерували на закупівлю цих костюмів кошти, передбачені на оплату комунальних послуг. А ми на черговій сесії повернули їх. Враховуючи нинішній дефіцит, купити такі костюми проблемно. Тоді як сімейні лікарі та «швидка допомога» – перший ешелон нашої боротьби з недугою.
…А спочатку ми навіть не знали, як правильно поводитися на карантині. Та майже в кожної сім’ї є хтось за кордоном. Тож ми консультувалися з родичами, які нам розповідали, як треба поводитися – носити маски, мити та обробляти руки, як відвідувати магазини. Односельці, які повернулися додому, теж допомагали, чим могли. Оскільки одразу ж виник дефіцит масок, ми звернулися до всіх місцевих кравців і кравчинь і розпочали роботу із пошиття масок для найбільш вразливої до вірусу категорії: тих, кому за 65. Кошти на матеріали виділяла громада, маски роздавалися безоплатно. Роботу організували волонтери. Їхня активність нині така, як 2014-го, коли почалися військові дії на Донбасі. Інша волонтерська організація придбала й поставила у Глибокій на зупинках громадського транспорту, а також на перехрестях і біля магазинів дозатори з дезінфікуючою речовиною. І тепер кожний охочий має можливість протерти руки спецзасобом. Волонтери постійно поповнюють ці дозатори.
– Кошти, мабуть, нині найгостріша проблема? Держава не надто ділилася ними із вашою громадою?
– Цими днями вже підписали договори з Національною службою здоров’я України, тож нам оплатять 3 COVID-овські пакети. Крім лікарів, які напряму спілкуються з інфекційними хворими, маємо ще 2 мобільні бригади, які беруть аналізи. Та хочу підкреслити, що коли б не люди… Самоорганізація в українців, мабуть, найвища у світі. У час біди громада потужно об’єдналася й потужно захистила себе. Один підприємець надав готель під обсервацію, інший передав 100 тис. грн на придбання кисневих концентраторів. Адже один такий апарат коштує 50 тис. грн, а ми зібрали на них пів мільйона. Це такі електричні пристрої, що забирають кисень з кімнатного повітря і забезпечують хворому подачу кисню високої концентрації.
На такі кисневі концентратори громада зібрала пів мільйона гривень
Та скажу відверто, коли б не реформа децентралізації, нам було б дуже важко боротися з вірусом. Ми встигли придбати для дев’ятьох наших сімейних лікарів 4 авто, три з яких отримали за держпрограмою Мінздоров’я, а одне придбали за кошти громади. Дуже допомагає у боротьбі з коронавірусом і телемедицина. Наші лікарі весь час на зв’язку з медиками обласного центру. Вони проходять вебінари cтосовно боротьби з інфекцією, і я думаю, що це зараз реально рятує життя.
– Загалом у скільки обійшлася громаді боротьба з інфекцією?
Збитки – півтора млн грн. Тільки на призупиненні роботи ЦНАПу, тобто сервісу з адмінпослуг, ми втратили пів мільйона. І мало не мільйон пішов на боротьбу з COVID-19 – і це без допомоги підприємців, чисті гроші громади. Та хочу сказати, що селищна рада і я, як голова, звітуємо про кожну копійку. Прозорість у фінансах – закон. Загалом людям треба казати правду, якою б вона не була. Без цієї умови успішна громада не буде функціонувати. Тому, до речі, у нас люди і не панікують. Бо паніка там, де чутки, а їх, своєю чергою, породжує відсутність інформації. Ми ж усіляко намагаємося запобігти цьому. Щоранку та щовечора у вайбер-чаті Gromada Today, до якого підключено вже 2,2 тис. людей, повідомляємо останні новини про поширення небезпечної інфекції у Глибоцькій ОТГ та протистояння їй. І сайт наш – це живий організм, у нього стільки щоденних переглядів! А ще ж глибочани мають унікальну можливість переглядати записи IP- камер, розташованих у селищі в публічних місцях. Нині до сайту підключені понад 15 камер, і доступ до записів з них відкритий усім.
Ми модернізували сайт і, зауважу, він виготовлений із дотриманням усіх вимог законів які регулюють доступ до публічної інформації. Має широкий та якісний функціонал, дизайн адаптований для смартфонів. Адреса домену – GOV, що свідчить про його принадлежність до доменів державного значення. Подумуємо також і про 10-15-хвилинні FM-новини – їх потребують старші люди.
– А як працює в умовах епідемії селищна рада?
– Зрозуміло, що ми не можемо піти на карантин, бо саме від нас зараз залежить проведення протиепідемічних заходів. Однак максимально обмежили доступ громадян до співробітників ради. На вході маємо невеличкий скляний «тамбур», у якому всі бажаючі можуть залишить свої звернення, документи тощо. Згодом ми всі їх опрацьовуємо і надаємо відповіді. Працівники селищної ради, які мають дітей, пішли в оплачувані відпустки. Частина співробітників працює віддалено. Ті ж, хто не можуть цього робити, у тому числі і я, ходять на роботу. У мене щодня море нагальних питань: знезараження під’їздів та доріг, роздача таблеток для дезінфекції помешкань громадян, регулярне знезараження банкоматів (домовилися про це з усіма банками), придбання захисних костюмів для лікарів, епідеміологічні розслідування, адже 5% із тих, хто повернувся із заробітків, не є свідомими громадянами, тож і не зв’язалися з лікарями, і вдома не сиділи….
Відбулася в нас уже й перша в історії Глибокої онлайн-сесія. Змушені були так зробити, бо мали інформацію, що людина, в якої тоді підозрювали коронавірус, контактувала з чотирма нашими депутатами. Усі вони перебували вдома під наглядом лікарів. Відтак сесія відбулася на платформі Google, яка дає можливість зустрічатися великій кількості людей у форматі онлайн-конференції. Та після цього багато «спеціалістів» писали у коментарях на моїй сторінці у Facebook, що будь-які рішення цієї сесії можуть бути оскаржені. Більше того, що проти мене можна відкривати кримінальне провадження, бо «сесію проведено не у спосіб, передбачений законодавством». Я відповів усім цим «профі», що в нашій державі найбільшою цінністю є людське життя, що й відображено у Конституції. Тому під час подібних форс-мажорних ситуацій, із якими планета, до речі, стикається вперше, не можна піддавати ризику життя депутатів. Ми маємо у такий час право на виняткові рішення, керуючись насамперед Конституцією. З іншого боку, які рішення варто оскаржувати? Виділення додаткових коштів на боротьбу з коронавірусом? Заходи щодо боротьби з епідемією?
– На тій онлайн-сесії ви звернулися до Верховної Ради щодо перегляду деяких антивірусних законів…
– Так, ми виступили проти звільнення від податків на землю та на нерухомість тих підприємств, які продовжували під час карантину успішно працювати. Якщо транспортні підприємства нашої громади, що возять вантажі через кордон, перестануть платити податки, протягом лише 2-х місяців наш бюджет недоотримає близько 800 тис. грн. Щодо звільнення від податків малих підприємств, які не отримують прибутку, – перукарень, ремонтних майстерень тощо, – ми не маємо зауважень. Але ті підприємства, які отримують прибутки, повинні платити податки. Зокрема, Укрзалізниця. Ми ж спостерігаємо, як безперестанно женуть вагони з деревиною. А якщо вони перестали б сплачувати за землю, ми втратили б іще пів мільйона гривень. І це несправедливо. Та саме Укрзалізниця повелася достойно: заплатила нам, а Верховна Рада врахувала наші пропозиції, на жаль, лише частково.
«Громада вірить тільки конкретним справам»
Це улюблений вислів Григорія Ванзуряка. І за справами громада обиратиме восени цього року того, хто вестиме її далі. У людей немає сумніву, що гетьманська булава залишиться у руках нинішнього голови. Цікавлюся, яку мету ставить перед собою Ванзуряк як голова громади.
– Дуже мені хочеться, щоби члени нашої громади жили в достатку і радісно, навіть не цікавлячись тим, хто ними керує. Так живуть німці. Загалом я вивчав багато різних державних систем. І німецька система противаг і стримувань мені подобається найбільше. Там секретаря-префекта призначає уряд, а мера обирають люди. Паритет влад зберігається – і все добре. А у нас? Постійна боротьба центру з місцевим самоврядуванням: добре, що хоча б асоціації місцевого самоврядування лобіюють інтереси громад. А то вже акциз із пального на ремонт доріг подумують забирати. Ще від 2017 року у рамках бюджетної децентралізації 13,44% акцизу з пального зараховували у бюджети громад. Цей ресурс був дуже важливим для місцевого самоврядування: по-перше, з’являлися кошти на ремонт тих же доріг та інші соціальні проєкти, а, по-друге, місцевий акциз з пального був інструментом боротьби з тінізацією у сфері обігу пального.
Зрештою, політична кон’юнктура створює нам суцільні протиріччя. І за прикладом далеко ходити не треба. Візьмемо першокласників: один живе у високогірній буковинській Путилі, а інший – у столиці нашої держави Києві. Скажіть,вони отримають однакову субвенцію на НУШ – нову українську школу? На жаль, ні. Хоча так не має бути. Якщо у держави не вистачає грошей на освіту, то їх не має бути ні в Путилі, ні на Печерських пагорбах. Бо у державі та громаді все має бути чітко, прозоро і зрозуміло. Тоді запанує справедливість.
