(Рубрика «Точка зору»)
Наближається Різдво Христове. Не скажу, що в багатьох, але все ж у деяких українців виникає питання: коли його святкувати? Адже держава дала нам два вихідних для цього свята – 25 грудня й 7 січня. І треба якось вибирати. Бо ж не родився Ісус Христос двічі. Але над такою, м’яко кажучи, дивною ситуацією в нас не особливо замислюються. Зрештою, в сфері релігійній працює не стільки раціональність, скільки віра, яка часто спирається на традицію.
Календарі – юліанський, григоріанський, новоюліанський
Зараз світ живе за григоріанським календарем, який став офіційно визнаним стандартом у більшості країн світу. Стосується це й України. Однак переважно наші люди святкують релігійні свята за «старим» календарем – юліанським.
У результаті маємо «цікаву» ситуацію. Коли, відповідно до юліанського календаря, православні й греко-католики мали б дотримуватися посту, то за григоріанським календарем настає Новий рік. Його бучно відзначають, панує всезагальна веселість. Про піст якось забувається. Потім люди різко згадують, що вони християни. Починають готуватися до Різдва, аби потім відсвяткувати його 7 січня.
Чи можна змінити таку не зовсім нормальну ситуацію? Можна, почавши святкувати Різдво 25 грудня за григоріанським чи новоюліанським календарем. Тим паче, що питання календаря не стосується церковної догматики. І взагалі юліанський календар, за який досі тримаються в нас православні, греко-католики й почасти протестанти, радше, є календарем «язичницьким», а не християнським. Варто нагадати, що він був запроваджений 1 січня 45 року до Різдва Христового язичником Юлієм Цезарем. Звідси й назва – юліанський.
Григоріанський же календар запровадив християнин – Римський папа Григорій XIII у 1582 році. І цей календар більш точний, аніж юліанський. Правда, втілення календарної реформи не було справою простою. Деякі країни Європи, зокрема протестантські, не відразу перейшли на григоріанський календар. Не прийняли новий календар патріархи православних церков. Однак сталося це з мотивів, радше, політичних. Патріархи в той час залежали від влади турецьких султанів.
Турки ж, які здійснювали активну експансію на європейські терени, були зацікавлені в конфліктах між католиками й православними. Неприйняття православними нового календаря могло б ці конфлікти загострити, адже в результаті згаданої календарної реформи католицькі й православні свята перестали збігатися. Доходило навіть до кривавих конфліктів на календарному ґрунті.
Зокрема, такі конфлікти виникали на українських землях. Впровадження нового календаря викликало тут жваву полеміку. Наприклад, цьому питанню спеціально був присвячений полемічний твір Герасима Смотрицького «Календар римський новий». Навіть православні єпископи, які пішли на укладення Берестейської унії 1596 року, спеціально обумовили, що святкування релігійних свят у них має відбуватися за старим юліанським календарем.
Тут варто мати на увазі, що календар, маючи обов’язковий, всезагальний характер та постійно повторюючись, є одним із найбільш дієвих інтегральних чинників для людських, зокрема етнічних, спільнот. Наприкінці XVI – на початку XVII століть й пізніше в Україні гостро стояло питання збереження етнічної самоідентифікації русинів-українців, «розрізнення» їх із поляками-католиками. Відзначення релігійних свят за різними календарями, безперечно, сприяли такому «розрізненню». Але чи це «розрізнення» зберігає свою актуальність? Адже зараз, за великим рахунком, поляки-католики не загрожують ідентичності українців, які є православними чи греко-католиками.
Як православні робили «календарний вибір»
Зараз більшість православних церков відмовилися від юліанського календаря. У травні 1923 року Вселенський патріарх Мелетій IV скликав собор, на якому було вирішено відзначати «нерухомі» християнські свята за новоюліанським календарем, що був розробленим сербським астрономом Мілутіном Міланковичем. Цей календар відзначається високою точністю й практично співпадав з григоріанським.
Показово, що першими ще в 1923 році на новоюліанський календар перейшли православні Естонії та Фінляндії – країн, які, вирвавшись з тенет Російської імперії, прагнули прилучитися до країн європейського Заходу. Нині ж Фінляндська автономна православна церква взагалі використовує григоріанський календар.
У 1924 році на новоюліанський календар перейшли Константинопольський (Вселенський) патріархат, Кіпрська, Елладська (Грецька) Румунська православні церкви, а також Православна церква в Польщі (правда, остання дозволяла також святкування й за юліанським календарем). 1928 року це зробили Александрійський та Антіохійський патріархати.
З часом новоюліанський календар прийняли Албанська, Болгарська православні церкви та Православна церква Чеських земель і Словаччини. Загалом новоюліанський календар утвердився серед православних тих країн, які або належать до європейського Заходу, або наближені до нього.
Натомість від старого юліанського календаря не відмовилася Російська православна церква (РПЦ) й церкви, котрі, як правило, перебувають у сфері її впливу. Це – Єрусалимський патріархат, Грузинська й Сербська православні церкви. (Хоча, як уже зазначалося, новоюліанський календар уклав саме православний серб!).
До цієї ж когорти належить і недавно постала Православна церква України (ПЦУ). Правда, її предстоятель, митрополит Київський і всієї України Епіфаній ще майже рік тому дав зрозуміти, що українські православні можуть святкувати Різдво й за «новим стилем».
Ще раз повторюся: календар – це не питання церковних догматів. А те, за яким календарем відзначати релігійні свята, це, радше, питання традицій та культурного, а почасти й політичного вибору. Звісно, не все тут просто і однозначно.
«Тягар традиції», як правило, важкий. Але, попри те, варто зрозуміти: якщо ми орієнтуємося на близький до григоріанського новоюліанський календар, як це зробила більшість православних церков, значить ми культурно зорієнтовані на Захід та євроінтеграцію.
Якщо ж не відступатимемо від старого, недостатньо точного, а до того ж ще й «язичницького» юліанського календаря, то й далі орієнтуватимемося на Москву й перебуватимемо в сфері «русского мира».
Вибір за нами…