Починаючи з ХІХ ст. і до сьогодні значний інтерес серед науковців викликає питання заселення Буковини у давні та середні віки. Багато у вказаному напрямку було зроблено відомим археологом Б.О.Тимощуком, завдяки якому у нашому регіоні виявлено та досліджено сотні археологічних пам’яток. У своїй дослідницькій роботі вчений часто використовував фольклорно-етнографічні матеріали для пошуку та локалізації об’єктів археології. Однак дана проблематика і досі залишається актуальною.
У цьому контексті цікавим постає вивчення питання щодо можливого існування на теренах краю міста Котовець. Такі відомості у 1895 році опубліковано румунським фольклористом та етнографом Симеоном Флоря Маріаном в узагальненій праці «Traditii poporane romane din Bukovina». Згідно поданого переказу, під час приходу першого господаря Молдови Драгоша на Буковину у краї налічувалася невелика кількість сіл та три міста: Сучава, Серет і Котовець. Щодо дислокації останнього вчений вказує, що місто знаходилося на території села Мігучени (сучасне с.Михайлівка Глибоцького району).
Враховуючи, що письмових джерел, які б підтверджували існування вказаного міста не встановлено, нами протягом останніх років зібрано та проведено аналіз топонімів і гідронімів с.Михайлівка та оточуючих населених пунктів, прізвищ людей, які проживають там, історичних відомостей щодо утворення сільських громад та їх прізвиськ, характерних особливостей побуту та традицій місцевих мешканців, давніх топографічних карт, тощо.
І пошуки, як на наш погляд, виявилися небезрезультатними. Вірогідно, одним із таких місць де могло знаходитися місто Котовець є північна окраїна сучасного села Тарашани Глибоцького району Чернівецької області. На військовій топографічній карті кінця ХVІІІ ст. Фрідріха фон Міга на північ від с.Тарашани у бік с.Валя Кузьмина значиться окрема досить велика територія під назвою «Пустія», яка межувала з селами Мігучени (Михайлівка), Тарашани, Космин (Валя Кузьмина), Привороки, Нагоряни (сучасна Петрашівка), Новоселиця (невстановлене). Про «Пустію», як нічийну територію, вказує й австрійська комісія у 1782 році під час обстеження села Космин.
Слід вказати, що ця місцина знаходиться у межах перетину давніх водного та суходільного Центральноєвропейських торгових (торгово-міграційних) шляхів і їх відгалужень. Перший, як відгалуження, проходив від річки Прут по Дереглую, з якого, очевидно, волоком з’єднувався у західній частині Тарашанської височини з річкою Котовець через її рукав – Малий Котовець, а далі до річки Серет, яка відігравала роль торгового шляху з півночі Європи до гирла Дунаю. Волок, наймовірніше, був біля Волоцького городища і перебував під його охороною. Від нього, певно, й походить назва села Волока. Необхідно зазначити, що у даному населеному пункті зафіксоване прізвище Коча, яке могло сформуватися від дієслова кочити (застаріле, діалект = котити). Та й річка Котовець, можливо, отримала свою назву від дієслова котити. Інший – з Галичини через Чернівці, Великий Кучурів, повз Волоцьке та Червонодібровське городища виходив на Глибоку, звідки, пересікши р.Сірет доходив до м.Берлад.
Вказані два шляхи з’єднувалися біля Волоцького городища і виходили на Тарашанську височину, де розмежовувалися, один – водний – у південно-східну сторону, а інший – суходільний – у південно-західну. У західній частині Тарашанської височини охорону шляхів забезпечувало Червонодібровське городище, у сферу якого входило, виходячи з територіальних відстаней, й місто Котовець.
Котовець, очевидно, був укріпленим торговим містом. З південної сторони (у напрямку Герцаївщини), з боку сучасного села Привороки, були ворота, які охоронялися. Неподалік знаходився постій для торгівців, перед в’їздом до міста проводилася оцінка товарів і збиралося мито. На це опосередковано вказують, як назви суміжних від Тарашан населених пунктів, так і прізвища, поширені у них. Зокрема з молдавських джерел довідуємося, що у давні часи село Привороки фігурувало під назвою Приворотна. Найпоширенішими і найдавнішими прізвищами у даному населеному пункті є Шотропа, Дякур і Куштуряк. Дані прізвища могли виникнути від прізвиськ, наданих особам внаслідок якихось особливостей чи виконання ними певних робіт: Шотропа – від шатро – це міг бути охоронець, який ніс варту біля воріт де стояло шатро; Куштуряк – від особи, яка встановлювала ціну на товар (на Буковині й до нині дієслово куштує (куштувати) має подвійне значення – пробувати їжу, визначати вартість товару (в українській мові ці слова також подібні за вимовою – куштувати, коштувати); Дякур – очевидно, той, хто збирав торговий збір чи мито – в Україні та Білорусі у 15-18 ст. слово дякло вживалося як узагальнена назва феодальних податків і повинностей. За Привороками розташоване село Станівці. Назва походить від слова стан, тобто, постій. У вказаному населеному пункті домінують прізвища Жиряда та Постевка. Перше, ймовірно, виникло внаслідок сполучення слів жир і рядити. У давнину жир означало корм (жирний = відгодований, жирує = ситно живе), а рядити – керувати, управляти. Володимир Даль вказує, що колись були спеціальні жировщики – це передові гуртівники, які вміли переганяти скот, особливо баранів, так, аби не скупчувалися. У хорошого жировщика скотина при перегоні нагулювала жир, а у поганого – згулювала. Слово постівка відоме як постіль. У князівствах московському та молдавському при царських палатах та дворі господаря існували спеціальні боярські посади постельників. Відомі також постельниці (прислужниці у спальнях при знатних дворах). Цікавим виглядає особливий вид помсти станівчан – підпал. Жителі суміжних сіл звертають увагу на те, що під час гострих конфліктів станівчани часто здійснюють один одному підпали господарських будівель, житлових приміщень та ін., і це є традиційним. Можливо, цей звичай є відголоском конкурентної боротьби торгівців середньовіччя.
Враховуючи те, що Червонодібровське городище датується ІХ – Х ст., Волоцьке – VІІІ-Х ст., можна припустити, що м.Котовець, яке існувало на перетині торгових шляхів, що перебували у сфері їх охорони, також сформувалося у вказаний період і відігравало роль одного із торгових осередків великохорватського князівства. Після русько-хорватської війни 992-993 рр. місто продовжило існувати, але під наглядом і опікою представників київського князя. Мабуть тоді виникло поселення, яке дійшло до сьогодення як село Опришени. Етимологію назви вказаного населеного пункту, як на нашу думку, потрібно виводити від слів опричник(и) та шана (шановані = знатні, поважні). Одним із поширених прізвищ у вказаному населеному пункті є Бірев, яке походить від бір=бир, і може бути видозміненим від бірич, бирич. Як відомо, биричами (бірічі) у давній Русі називали осіб, які були представниками центральної (княжої) влади і виконували функції адміністративно-судових виконавців. Серед місцевого населення опришенці отримали прізвисько «cutatase», що з румунської перекладається як «короткі ножі». Виникло воно внаслідок давньої традиційної особливості опришенців носити біля себе холодну зброю, зокрема ножі, які вони часто застосовували під час конфліктних стосунків з жителями сусідніх сіл.
Після завоювання татаро-монголами Русі і Галицько-Волинського князівства, м.Котовець, напевно, перетворене було на невільничий ринок. На це вказує те, що первісно село Тарашани засноване як татарське поселення і відоме з молдавських джерел як Татарашани. Одним із давніх прізвищ є Татарчук. Тут відоме також прізвище Кудла, яке ми схильні виводити від дієслова кудлатити – той, хто розпелехує, косматить волосся. Прізвиськом тарашанців є нашилники, вказане слово серед місцевого населення знане як ошийник для собаки (відоме воно й в Україні як широкий ремінь або ланцюг, що йде від хомута, котрий надягався на шию коня, до переднього кінця дишла). Цілком можливо, що таке прізвисько у негативній його формі вони отримали через те, що виготовляли спеціальні шийні ремені для зв’язування поневолених людей. Із Тарашанської височини, а саме з місцевості, де знаходилася «Пустія», бере свій початок річечка, прозвана Невільницею, яка протікає через с. Валя Кузьмина і впадає у Дереглуй. Село Валя Кузьмина відоме в історичних джерелах як Космин. Припускаємо, що назва його також походить від слова косматити. Молодим дівчатам, які були основним і найдорожчим «ясиром», очевидно, здійснювалися якісь речі з волоссям (зв’язувалося їх ним попарно, чи підстригалося). Козьминська долина могла бути місцем, де, після придбання «ясиру», татари формували невільничі «каравани» для подальшої їх відправки на східні ринки.
Перетворення м.Котовець у невільничий ринок, у подальшому могло стати причиною його загибелі. Місто, вірогідно, було зруйнованим (занепало) у середині ХIV ст. під час звільнення цієї території від татар.
Таким чином, народний переказ та встановлені нами фольклорно-етнографічні, картографічні та інші дані, дають ґрунтовні підстави для подальшого дослідження питання щодо існування м.Котовець, яке, ймовірно, зародилося як один із білохорватських торгових центрів у період VIII – IX ст. (можливо, й раніше) і проіснувало до середини XIV ст. Для більш глибокої розробки вказаної теми нагальним є залучення до пошуково-дослідницької роботи фахівців суміжних історичних дисциплін, першочергово, археологів.
Микола Рубанець (Чернівці)