Нещодавно Юрія Чубрея у госпіталі відвідали голова Глибоцької громади Григорій Ванзуряк та голова бюджетної комісії Дмитро Глобак, передавши слова підтримки від усієї громади.
До початку повномасштабного вторгнення Юрій працював начальником відділу освіти, молоді та спорту Глибоцької селищної ради. Під час війни він займався організацією гуманітарної допомоги, підтримкою внутрішньо переміщених осіб, реалізацією освітніх проєктів. Та згодом вирішив, що має бути на фронті.
«У березні 2023 року я пішов в армію. Прийняв таке рішення, бо вважаю, що кожен чоловік має це робити. Голова громади мене не дуже пускав, але шляху назад уже не було», — розповів Юрій.
Він служив у Національній гвардії. У квітні підрозділ направили на Покровський напрямок, де він провів 151 день на бойовій позиції.
Кожного дня — атаки, мінні обстріли, штурми дронами. Двічі ворог намагався взяти їх у полон, але бійці вистояли.
Групу українських бійців двічі намагалися взяти в полон, обстрілювали з дронів, випалювали позиції, та вони вистояли. Після важких боїв — 35 кілометрів пішки до евакуаційної точки.
«Нас врятувало лише Боже чудо і молитва. Бог витягав мене. Інакше як пояснити, коли дрони залітали у бліндаж, або скиди падали під ноги і не вибухали? І таких чудес було багато», — згадує захисник.
Одного разу ворог бомбив позиції з шостої ранку до вечора. Потім — спроба штурму, яку зупинили українські дрони. Після цього противник повернувся і спалив позиції. Але хлопцям вдалося вижити.
«Ми були тривалий час в оперативному оточенні. Кругом вороги. Але ми вийшли. П’ять кілометрів ішли по відкритій місцевості — як на долоні у ворога. А потім ще 35 кілометрів пішки — до евакуаційної точки», — розповідає наш герой.
Юрій отримав кілька поранень, серед них — вогнепальне у ліву руку, розтрощений палець. Після лікування у Дніпрі нині він проходить реабілітацію у військовому госпіталі.
У найтяжчі дні на фронті його підтримувала Біблія — віра і молитва давали сили триматися.
«Якби не віра — то можна було б зійти з розуму. Слова Шухевича: “Ми боремось не тому, що ненавидимо тих, хто перед нами, а тому, що любимо тих, хто у нас за спиною” — завжди були поруч», — каже Юрій.
Попереду — ще відновлення. Але він уже має плани на майбутнє: створити реабілітаційний центр для ветеранів, щоб допомагати побратимам, які повертаються з війни.
«Хочеться бути там, де буде більше користі від мене. За Україну треба не вмирати, а боротися. Я так і робив на фронті, тому не дарма туди сходив», — підсумовує воїн.
Дорогий наш, дякуємо Вам за мужність, за Вашу силу і віру, за приклад справжнього українця, який не зламався навіть у найтяжчі дні.
Нехай Господь дарує Вам здоров’я, швидке відновлення та спокій після пережитого.