106 років тому, 3 листопада 1918-го, в Чернівцях відбулося Буковинське віче. Це була найвизначніша подія ХХ століття в житті української громади нашого краю, коли вирішувалася її державна приналежність, її історична доля. Його учасники понад 10 тисяч людей, у тому числі і делегати з Глибоччини, заявили, що хочуть жити в єдиній соборній Україні. Вони це зробили цивілізовано, конституційно, відповідно права народів на своє національно-державне визначення. Це був момент істини та самоідентифікації буковинців, які визначили майбутнє краю після розпаду Австрійської імперії Габсбургів. Але події світового масштабу перешкодили реалізації споконвічних мрій українців. Попри спротив молодої республіки на кількох фронтах Першої світової війни, Українські землі знову були окуповані. У 1919 році, згідно з Сен-Жерменським мирним договором, Румунія забрала Південну Буковину, а за Севрським мирним договором 1920 року – і Північну. Рішення, ухвалені Буковинським вічем, зіграло свою роль пізніше. У червні 1940 року Буковинський край, як і вся західноукраїнська територія, де була проголошена ЗУНР, приєднався до України. Щоправда, не вийшов з-під окупації, залишаючись до 1991 року під радянською владою.
