І хто б це міг бути? А днями мав нагоду саме з такою людиною познайомитись у Старому Вовчинці. Звуть його Юрій Дмитрович Гищук. На просторому обійсті поряд з ошатним будинком височить доволі незвична вітрова турбіна, а на її верхівці тріпотить на вітрі жовто-синій стяг.
– То хто ж Ви за професією?-спитав новознайомця.
-Передусім уже пенсіонер,-привітно посміхаючись відповів Юрій Дмитрович,- а за дипломом Чернівецького держуніверситету- викладач хімії. Втім, уже працюючи в школі поповнив самоосвіту п’ятьма предметами, зокрема і фізикою. Потяг до знань мав із дитинства, тож дещо піднатужившись і став за потребою викладачем – багатопредметником. Такі часи були тоді.
Звісно опісля мова зайшла і про ту диво-вітровутурбіну. Головний зміст її у тому , аби у разі із перебоями електропостачання у хаті мав і світло, і прилади зігрівання працювали.
Як пояснив далі мій співрозмовник,турбіну необхідно ще завершити, аби вона могла безперебійно діяти. А для цього слід сповна рук докласти, бо практично сам клопоче про неї Щодо рук , то вони, як кажуть , у Юрія Дмитровича золоті. До всього здатні. Аби не виникало сумнівів, достатньо заглянути у майстерню господаря. А там чого тільки не має. І все своєю головою та тими ж руками змайстрував.
Втім, ще про дві риси багатограння здібностей Юрія Грищука скажу. Чоловік, попри вже згадане, майстерно виграє на гармошці, співає. Зважте , аби взяв на коліна музичний інструмент, заспівав, йому “підігріву” аж ніяк не потрібно, бо краплі спиртного не вживає. Як і тоді, коли віршовані рядки складає.
Даруйте, Юрію Дмитровичу, бо як твердять гуцули, Вас хоч за ображчик можна покласти. Многая літ і здоров я майте!
Василь Гейніш