Не знаючи чи це збіг обставин, чи тут є певна закономірність, але вже вдруге за останній час у Привороках знаходжу жінку, яка не є уродженкою цього села, зате сильна характером, мужня, котру не зламали сімейні негаразди, навіть трагічні випадки. Вистояли, а на додаток ще й проявився потяг до творчості та уміння рук талановитих.
Нинішня моя коротка розповідь про Галину Семенівну Павлюк, котра народилась у с. Михайлівці, а відтак стала жити у Привороках. Основне місце її роботи з молодих літ був тутешній колгосп. Зокрема, зуміла завершити навчання у Кіцманському тодішньому радгосп-технікумі і здобути професію ветфельдшера.
Працювала на кількох посадах понад 50 років, та найбільше – техніком штучного осіменіння худоби. І тільки нещодавно покинула роботу, осіла вдома і повністю віддається улюбленій справі – вишиванню.
Сталось так, що після трагедії котра випала на долю Галини Семенівни, вона відчула особливу потребу до створення ікон, сорочок та рушників саме вишиванням бісером. Хоча й раніше потроху вишивала і традиційним хрестиком. Нині ж з під її вмілих рук виходять роботи дивної краси, що радують око. Одну з таких робіт – велику ікону, вишиту бісером впродовж місяця, подарувала релігійній громаді сільської церкви.
- Власне, – додає Галина Семенівна, – я переважно дарую вишивки своїм дітям, онукам і правнукам, а іноді й односельцям. То є моє найбільше задоволення.
Нашій співрозмовниці пішов уже сімдесят четвертий рік, та попре всі складнощі в житті не втрачає оптимізму, почуття гумору. Приміром, жартома пригадала такий випадок із власної трудової біографії. Якось потрібно було взяти насіння у величезного племінного бика. І вона, ледь не тендітна жінка, яка ніколи не важила більше 60-ти кілограмів, сама звалила на долівку завдяки своїм здібностям того бика. Коли на допомогу прибігло з десяток здорових чоловіків – очам своїм не повірили…
Василь Гейніш