Чернівецьке обласне Товариство політвязнів та репресованих захистило проект, який був фінансований обласною держадміністрацією під назвою “Відзначення 110-річниці від дня народження Степана Бандери та до 90-річчя утворення Організації Українських Націоналістів.”
В суботу зранку члени товариства виїхали із Чернівців в напрямку Івано-Франківщини. Першою зупинкою був меморіальний комплекс “Демянів лаз”. На території комплексу височіє каплиця-дзвіниця, а в підвальному приміщенні знаходиться музей. До комплексу веде асфальтована дорога, вдовж якої встановлені хрести обвиті колючим дротом. Цією Хресною дорогою вантажними машинами везли розстріляних та замордованих людей вглиб урочища. З лівого боку алея веде до могил, хрести на яких розміщені в напрямку чотирьох сторін світу. Усі ці захоронені були вбиті та замордовані з 1939 по 1941 роки, коли з приходом комуністичної влади на Західну Україну почалась хвиля масових арештів. До Станіславова привозили увязнених з усієї Галичини, тут відбувалися суди і утримувалися “вороги народу” у тюрмі НКВС. Експерти стверджують, що всі ці люди померли від жахливих катувань. Це була галицька інтелегенція, просвітяни, кооператори, члени політичних партій.
На стендах музею розміщені матеріали понад десяти кримінальних справ, де є прізвища людей, які згадуються в документах, віднайдених під час розкопок. На великій вертикальній стеллі вписано прізвища та розміщені світлини жителів Прикарпаття, знищених енкаведистами, а на дні стелли бачимо людські кістки, взуття, рештки одягу, колючий дріт.
Розкопки тривали майже 40 днів, з 21 вересня по 29 жовтня 1989 року. 33 домовини прийняли рештки 524 убитих галичан.
Далі ми їдемо в с.Старий Угрин Калужського району до музею Степана Бандери. Музей відкрито у 1992 році в будинку, де проживала родина Бандерів з 1906 по 1933рік. Комплекс складається з будинку, каплиці Покрови Пресвятої Богородиці, криниці та погребу. Неподалік побудоване нове екпозиційно-виставкове приміщення на 600 кв.м. У дворі знаходиться памятник Степану Бандері.
У першому залі з документів та сімейних світлин дізнаємося про життя та побут родини о.Андрія Бандери. В будинку відтворено інтер’єр кабінету о.А.Бандери, кухні, кімнати для дітей, салон-вітальні для гостей, наповнений речами, які належали родині. Відбулася коронація ікони Пресвятої Богородиці.
Степан, 1909р.н., навчався в Стрийській гімназії та брав участь у пластовому житті. У залі представлено документи та матеріали із життя Степана Бандери з вересня 1928 р., коли він записався на агрономічний відділ Високої Політехнічної школи, і вчився там до 1933р. Вже у1932-1933 роках він стає Крайовим провідником ОУН, провідником Революційного Проводу ОУН 1940-1941р.р., організатором похідних груп в Україну та підготовки Акту 30 червня 1941р., організатором закордонних частин ОУН 1945р.
У другому залі окремий розділ висвітлює історію арештів членів ОУН та Степана Бандери польською і німецькою окупаційною владою. В третій кімнаті бачимо реконструкцію частини інтер’єру кімнати, в якій проживала родина в Мюнхені, світлини із сімейного архіву. У четвертому залі показано період життя Степана Бандери в еміграції та його діяльність. Один із розділів експозиції присвячений судовому процесу над агентом КДБ Б. Сташинським (вбивцею С. Бандери), який відбувся у 1962 році.
В роки другої світової війни наші батьки та діди боролися з двома найбільш тоталітарними режимами на цій землі. Боротьба УПА за незалежну, вільну українську державу – героїчні та криваві сторінки історії України. Приклад вірності воїнів УПА своїй нації, приклад їхньої сили у боротьбі, гідності і самопожертві викликає нашу повагу.
Екскурсія по музею С.Бандери закінчується і ми висловлюємо щиру вдячність за збереження памяті працівникам музею.
І ми їдемо далі, їдемо в Гошівський монастир Преображення Господнього Чину св. Василя Великого у с. Гошів Долинянського району. Ми відпочивали у келіях для прихожан, а зранку у неділю ми вже були на Службі Божій.
Перша згадка про Гошівський монастир датована 1464 роком, коли в урочищі “Красний Ділок” поселилися декілька ченців-пустельників, а в 1570 році лицар королівського війська Кучулат побудував церкву і монастир. Але ворожі напади та пожежі руйнували їх. В 1771 році відновили монастир, а наступного року відбудували і церкву. У 1842 році було побудовано більший храм, який стоїть і до нині. Після війни при радянській владі монастир припинив своє існування – арештували священників та монахів, цінні речі були вилучені. До 1978 року у цьому приміщенні був дитбудинок, у церкві – склад, а монастирські келії були базою відпочинку для військових.
На початку 90-х років минулого століття життя у Гошівському монастирі відродилось. Єпископ прислав німецьких екпертів, які встановили електронні дзвони, художники провели реставрацію картин і освячення відбулося у 1996 році.
У 1736 році на іконі Божої матері з”явилося велике сяйво, а потім на обличчі – роса, а з очей спливали сльози. Ікону передали в монастир, а митрополит Лев Шептицький провів церковне розслідування і своїм декретом проголосив її чудотворною. З того часу ікона Гошівської Богоматері прославлялася багатьма чудами і отримала назву “Цариця Карпат”. Проте багато років тому ікона Божої Матері пропала.
Український іконописець о.Ювеналій Мокрицький декілька років відтворював Владичицю Ясної Гори, а освятив її Папа Римський Іван Павло ІІ. У 2009 році Бенедикт ХVІ благословив і освятив золоті корони для Гошівської чудотворної ікони Божої Матері. Апостольська столиця надала декрет Гошівському монастирю про оголошення його Базилікою і прилучення до великих Маріїних відпустових місць греко-католицької церкви у всьому світі.
Крім шосейної дороги до Гошівського монастиря веде Хресна дорога. Проходження по Хресній Дорозі – це повторення останнього земного шляху Господа нашого Ісуса Христа, і на цьому шляху виділено 14 зупинок “стацій”. Від підніжжя Ясної гори зі сторони дороги ми ідемо Хресною Дорогою. Біля кожної стації зупиняємось, стаємо на коліна і молимось та думаємо про події, що відбувалися, про життя на землі. Тисячі прочан моляться біля ікони Божої Матері з думкою про зцілення власної душі і тіла з проханням заступництва Богородиці для своєї родини, країни з надією і вірою.
Ми пройшли дві Хресні Дороги, відвідали музеї, ознайомилися з тими страшними подіями, які відбувалися в 40-х роках, зокрема на Галичині, і згадуємо своїх рідних та близьких, які були політв’язнями та репресованими, і ми, їхні діти, які народилися на засланні, виросли в сім’ях , де були надто дорогі свобода, гідність і честь. Нашим батькам і рідним за свій національний патріотизм, за любов до України довелося багато років поневірятись по сибірських таборах.
І насамкінець – екскурсія по місту Івано-Франківськ.
-вул. Грюнвальдська,11 – там знаходився секретаріат Західно – Української Народної Республіки,
– гетьманські вали – частина старої фортеці,
– «пам’ятник життю» – коване сонце, подарунок ковалів, учасників фестивалю на День міста,
– палац Потоцьких,
– Ратуша 1920-30 років,
– колегіальний костел Пресвятої Діви Марії,
– Архікатедральний собор Воскресіння Господнього,
– Магдебурська брама височіє на честь 4-х громад міста: русинської, польської, єврейської та вірменської,
– Бастіон – залишки фортеці – всередині розміщені галереї та магазини,
– залізничний двірець, збудований у 1866 році,
– школа № 5 по вулиці Івана Франка, тут у 1940-41 роках знаходилось НКВС, де катували і вбивали галичан.
За минуле століття народ України пережив голодомори, репресії, першу та другу світові війни.
Вічна пам’ять тим, хто загинув у цих війнах, голодом заморений, хто загинув в таборах смерті.
Довгих років життя і любові близьких – ветеранам, реабілітованим і всім українцям.
Слава Україні! Героям Слава!
фотозвіт Катерини Дудки